Кетрін Сі - На смак, як кохання , Кетрін Сі

Олівер 

Я стільки разів намагався дізнатися, де ж зараз незнайомка з готелю, але нічого не виходило, бо у цьому місті десятки тисяч жінок на ім'я Стейсі. Я навіть спочатку не повірив, що переді мною дійсно стоїть та сама Стейсі. Хоча я і був у той день достатньо п'яним, але її зелені, мов ізумруд, очі, — важко не впізнати. Вони схожі на мої.

Слова про те, що для неї та ніч була «просто секс» – образили мене, але я розумію, що це дійсно так. Ми познайомилися у барі, потім пішли в номер готелю, а на ранок вона безслідно зникла, як і моя сорочка. Мені довелося йти до квартири в одній майці. Мимоволі посміхаюся від думок про той день. 

— Шеф, там знову просять Вас вийти! — білявка з замученими очима стоїть на порозі мого кабінету. 

— Хто? 

— Якийсь чоловік, — знизує плечима. — Каже, що ви знаєте його. 

— Гаразд, ходімо. 

Вийшовши до зали я помітив Стаса, що задоволено усміхався якійсь дівчині, але помітивши мене, він вмить став серйозним. 

— Навіщо прийшов? — підходжу до його столика впритул. — Я тобі все сказав місяць тому. 

— І тобі «привіт», братику, — роздратовано зітхає. — Ти можливо і все сказав, але я ні. 

— Добре… Кажи що хочеш, а потім провалюй за мого ресторану! 

— Дуже гостинно, Олівере. — підводиться зі стільця. — Пішли на вулицю, бо я не хочу влаштовувати тут сцену. 

Стас — мій старший брат. Місяць тому посадили до в'язниці нашого молодшого брата. Він пограбував свою колишню дівчину і, та в свою чергу, написала на нього заяву до поліції. Я давав показання проти Тайлера, і саме тому вирішив обірвати всі зв'язки з сім'єю. Мене зробили вигнанцем у власній родині. 

Ми вийшли через чорний хід ресторану, де за будівлею було трохи простору для службового входу. Стас одразу повернувся до мене, склавши руки на грудях.

— Він твій брат, Олівер, — його голос був холодним. — Як ти міг так легко від нього відвернутися? 

— Легко? — гірко усміхаюся. — Думаєш мені легко? … Ти думаєш для мене це було легко?! Тайлер зробив свій вибір. А тепер платить за це. 

— Це ти змусив його платити! — гаркнув Стас, роблячи крок ближче. — Якби ти тримав язик за зубами, він би зараз не сидів у в'язниці. 

Від його слів мені стає неприємно. Нібито я сам не знаю, що вчинив погано, хоча це й було правильне рішення. 

— І що, мені потрібно було мовчати? — я теж ступив уперед, знизуючи плечима. — Промовчати, коли він обікрав дівчину? Коли він пішов по кривій доріжці? Якщо я винен у тому, що не став йому спільником, то хай буде так. 

Стас мовчав, але його погляд був сповнений злості. Я вже збирався розвернутися і піти, як раптом він різко замахнувся і вдарив мене кулаком у губу. 

Я похитнувся назад відчувши, як металевий присмак крові розтікається у роті. 

— Це тобі за сім'ю, що ти зруйнував. — кинуто мовив Стас, відвертаючись. 

Я вдихнув глибше, стримуючи гнів. Якщо зараз йому відповім, то це нічого не змінить. Він не зрозуміє. 

— Забирайся звідси, Стасе. 

Він не став сперечатися. Мовчки пішов геть. 

Мені нічого не залишалося, як піти й продовжити працювати. Але перед чим я трохи привів себе до ладу. Все ж таки — це мій ресторан, і я маю виглядати охайно. Губа пекла, але я змусив себе не думати про це. 

~~~~~~~~

Я вийшов із таксі перед своїм житловим комплексом і тут же помітив знайому фігуру біля входу. Стейсі стояла, спираючись плечем на стіну, і щось набирала в телефоні. Її темне волосся розсипалося по плечах, а щоки були трохи рум’яними — певно, випила.

Я підійшов ближче.

— Пізнувато для прогулянок, — зауважив я.

Вона підняла голову і весело посміхнулася.

— А тобі яке діло, сусіде?

Я скептично вигнув брову.

— Принаймні я можу дійти до квартири рівною ходою.

— Це ти так думаєш, — вона театрально схрестила руки на грудях. — Я прекрасно тримаюся на ногах.

Я лише зітхнув і відчинив двері під’їзду, жестом пропускаючи її вперед.

— Дякую, — весело відгукнулася вона, заходячи всередину.

Ми разом зайшли в ліфт і, мовчки стояли поки він їхав на потрібний поверх, та як тільки я зробив крок, щоб йти далі — почув її голос:

— Олівер?

Я зупинився перед дверима ліфта, що вже були відчинені. 

— Що?

Вона схилила голову набік, її погляд ковзнув по моєму обличчю.

— А що це в тебе з губою?

Я торкнувся пальцями порізу, який вже майже не кровоточив, а потім провів язиком по ньому. 

— Нічого страшного.

— Це звучить як "не хочу про це говорити", — зазначила вона.

Я глибоко вдихнув, схрестив руки на грудях.

— Мене вдарив мій брат.

Стейсі трохи нахилила голову.

— Що ж ти такого зробив?

— Просто не підтримав його в тому, що вважаю неправильним.

Вона замислилася, потім раптом схопила мене за руку й натиснула кнопку, щоб їхати на перший поверх. 

— Ходімо на вулицю.

Я здивовано глянув на неї.

— Навіщо?

— Просто поговоримо.

Я міг би відмовитися, зупинити ліфт, поїхати назад до своєї квартири і забути про цю розмову, але чомусь не зробив цього.

Ми вийшли на подвір’я житлового комплексу, де стояв дитячий майданчик. Стейсі вмостилася на гойдалку, підібгавши ноги, а я сів поруч.

Вона задумливо відштовхнулася ногами від землі, розгойдуючи гойдалку.

— Брати — це складно, — нарешті сказала вона.

Я коротко посміхнувся.

— Це точно.

Стейсі трохи розгойдалася на гойдалці, потім глянула на мене з цікавістю.

— Він старший чи молодший?

— Старший, — відповів я, провівши рукою по обличчю. — Стас.

— І чому він тебе вдарив?

Я знизав плечима.

— Вважає, що я зрадник. Що я кинув брата, коли він найбільше мене потребував.

Стейсі трохи нахилила голову.