Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

    Але сон я продовжив «дивитися», бо хотів трохи виспатись перед довгою подорожжю. Бо ми вже знаходились на кордонах мертвих земель.

     До неї підійшов молодий чоловік. Він обережно поклавши руку на її живіт, поцілував лагідно жінку. Вони пара, і точно люблять одне одного. Це перше, що прийшло мені в голову, бачачи цих двох. Особливо коли чоловік ставши на коліна перед жінкою, приклав голову до її живота, прислухаючись до дитини всередині, наче міг щось почути.

    Ці двоє були доволі милими. Схоже, у них буде хороша, якщо не ідеальна сім'я. Я навіть трохи за них. Хоча б у них усе в сім'ї добре. Не те, що в мене мати як виявилося прибита...

     Я різко прокинувся, коли відчув, як мене хтось штовхає. Піднімаю голову й не розуміючи нічого, сонно роздивляюсь усе по сторонах.

    Мірарда, сидячи поряд зі мною, тихо гарчала на когось. Я відчував її холодну луску, і вона мені в якомусь сенсі сподобалась по відчуттям. По більшій мірі я знаходився у пеклі, де було дуже спекотно, тому мені зараз було приємно відчувати на собі чиюсь холодну луску.

    Подивившись трохи здивовано на неї, я, прослідкувавши за її поглядом, подивився на тих, хто вирішив нас потурбувати. Ці постаті, вони здавались мені доволі знайомими.

     Спочатку я впізнав Ліж. Вона стояла, трохи зіщулившись, і дивилась на нас стурбованим поглядом. Увесь її вигляд казав - «Я цього не хотіла, але мене змусили». Так, щось тут точно не так.

     Поряд стояли брат Нари, який грізно почав на нас, і сама Нара. По дівчині важко було сказати, що вона зараз відчувала, але схоже, вона в якомусь сенсі на мене злилась.

     Лігорію я помітив однією з останніх. Вона досі була малою й майже не виросла, тому я не одразу помітив дівчинку через її невеличкий зріст. 

— Щось сталося? - Запитую, встаючи й намагаючись виглядати якомога спокійніше, щоб якщо що не провокувати друзів.

    А чи друзі вони мені зараз? Судячи за їх зовнішнім виглядом, вони більше не вважають нас друзями, і у мене навіть складається відчуття, наче брат Нари ось-ось повинен був напасти на мене. Але щось його чомусь стримувало.

     Може, поговорити перед битвою хотів, а може, не хотів при своїй сестрі - та взагалі при дівчатах, - зі мною битися.

— Так, сталося. - Мовив нарешті хлопець, ставши наперед. - Жоррг мертвий. І вбив його ти.

— Звідки вам знати, що його вбив саме я? - Я намагався трохи потягнути час, щоб спробувати придумати, що його робити і зрозуміти, як вони знайшли те, чого не повинні були знаходити.

    Можливо, вони повернулись на місце, але з допомогою, коли я полетів геть. Перевірили, чи справді Жоррг повелів по стравах, а чи я збрехав їм. Чорт. Раз у радіацію поліз, треба було справу до кінця доводити. Я всеодно фактично безсмертним став. Нічого б особливого не сталося...

— Останній, хто контактував та бачив Жоррга, був саме ти. - Мовила вже Ліж тихим голосом, не дивлячись на мене. - Ніхто більше окрім тебе його не бачив, а коли ми ходили й опитували, чи бачив хтось нашого друга, усі казали, що його вже давно ніде не було видно. Тому ми й подумали на тебе.

— І що ви тепер збираєтесь робити? - Запитав я, дивлячись на них і розуміючи, що всеодно у них ще нема особливо доказів, щоб звинувачувати мене.

    Так, я визнаю свою провину. Але чисто теоретично, він помер сам. А якщо ще точніше, Жоррг помер від того, що його захопив Тягар, а я тоді не знав, що з цим робити, і все відбувалось досить швидко.

— Порадившись зі старійшиною, - продовжив брат Нари, - ми прийняли рішення, що тебе треба відіслати до Зимних Рік.

    Аж туди? Але ж це на іншому кінці світу! Ні, я не бажаю повертатися кудись заради якихось рішень тих, хто навіть доказати, що вони праві не можуть. Та й до того ж, якщо я не можу скористатися порталами. Як шкода, що звичайні гібриди не повинні знати справжнього мене, я б показав їм, на що здатен.

    Ні... Я не монстр. Так, я демон, але це ще не значить, що я справді монстр. Все ж, мене засунули до пекла не з власної волі. Тому це не значить, що я повинен вбивати усіх, хто мені не подобається чи думає не так, як я і все таке інше.

— Ви мене туди не заберете. - Прогарчав я, загороджуючи Мірарду.

    Навіть не дивлячись на те, що дівчина трохи бісила через те, що була досить приставучою, вона не була винна в тому, що я накоїв. Тому гадаю, що якщо і на неї попруть, за неї повинен стояти я. Все ж, це я винен, що нас переслідували увесь цей час.

    Я різко притис брата Нари до землі, коли він спробував накинутись на мене. Я був сильнішим за нього навіть без своїх здібностей демона та амфігора, тому він програв у битві, яка може зараз навіть і не початися.

    Мірарда підійшла та обережно притислась до мене, наче заспокоюючи. Я подивився на неї. Чого це вона?

     Дівчина дивилась на мене лагідними очима. В них я бачив лише одне вмовляння - «будь ласка, заспокойся, і давай спробуємо вирішити все миром». На секунду її очі здались мені такими схожими на очі тієї жінки, що мені навіть спочатку здалося, що це вона, але у тілі гібрида.

    Ні, такого не може бути.

    Тіло, піддавшись імпульсам, різко схопило Мірарду і я злетів, змушуючи летіти й дівчину разом зі мною. Та здивовано, але все ж піддалась мені. 

     Ніхто не переслідував нас. Принаймні, мені так здавалось до якогось часу. Якраз до того моменту, доки брат Нари не налетів на мене, спробувавши атакувати. Я видихнув трохи льоду на його пащу - все ж, дозволив собі використати сили амфігора, потім про це з Мірардою поговорю, - і також «обпік» холодом його крила, змусивши їх задубіти.

    Якщо летить цей, значить летять інші за ним. Я повернувся до Мірарди. Схопивши за лапу, я відкрив портал до пекла - якраз у свій дім там, - й залетів туди разом з дівчиною. Закрив за собою портал. Сподіваюсь, що вони не побачили те, що сталося тільки-но, бо були дуже далеко.

    І ось, ми опинились у мене вдома. Я швидко відхекавшись, подивився на дівчину, яка зараз роздивлялась усе по сторонах. У її очах було легке здивування, але й цікавість теж була.