Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

З коридору почулися кроки, які точно прямували у бік класу. Короткий стукіт, рипіння старих дверей, і до кабінету, вже повільно, наче кішка,  входить Надія Ігорівна: 

-Добрий день, сьомий клас! - привіталася Надія Ігорівна.  

-Добрий день! - вигукнув її клас навзаєм. 

-Даруйте, Варя Володимирівна, у вас не контрольна, не самостійна? 

-Ні, - коротко відповіла вчителька. 

-Тоді можна мені на 10 хвилин забрати декількох людей? 

-Якщо вам треба, то беріть. 

Варвара Володимирівна театральним жестом руки, у якій тримала папірець, махнула в сторону класу. Надія Ігорівна зробила широкий крок ближче до дошки, і стаючи навшпиньки, почала шукати по рядах учасників команди: 

-Так, ті хто бере участь у змаганнях, ходімте за мною, я вам сценарій зробила. Зараз ми його швиденько розглянемо, а потім ви повернетесь на урок. 

 Марко, Костя, Аліна, Анна і Каріна, встали із за своїх парт і вийшли з класу. Вони підіймалися на третій поверх, до кабінету Надії Ігорівни. Там на її столі лежали купа паперів, зошитів, а полиці тріщали від книжок української мови і літератури. Один тільки комп’ютерний стіл наче нещодавно прибраний, висвітлював мінімалізм. 

 Надія Ігорівна підійшла до робочого столу, де рукою потяглася у бік принтера, де лежало два екземплярів сценарію до виступ. Один вона відала прямо в руки Кості, а інший стиснула у власній долоні, одночасно сідаючи на чорний стілець.  

-Дивіться. Спочатку ви повинні ефектно вийти. Я так подумала і вирішила, що початок буде під пісню з «Піратів Карибського моря».  Там дівчинка з одинадцятого класу розкажуть, як потрібно виходити. Згодом ви представляєте одне-одного, і далі пішли сценки. У сценарію є слова хто, що каже. Бажано до наступного понеділка, вивчити його. А вже з прийдешнього тижня ми розпочнемо репетицію. - Вона зробила коротку паузу, -  А тепер розкажіть,  у вас все виходять з вузлами, медициною? 

- Нуу, в мене з вузлами більш-менш нормально, - відповів зі сум'яттям Костя. 

- Медицину ми ще з минулого року пам‘ятаємо, - відповіла Аліна. 

-Спорт на вищому рівні! - з ентузіазмом сказав Марко. 

-Добре, - почала Надія Ігорівна, - якщо у вас будуть якісь проблеми, то не соромтеся і підходьте до вчителів. Костя, я тобі рекомендую сходити до Наталії Дмитрівни, нехай вона може щось роз’яснить тобі. Вона ж вчитель фізкультури, повинна знати.  Ну а за компанію Марка можеш взяти, якщо в того виникнуть проблеми.  Тепер почекайте хвилин п‘ять, я роздрукую кожному сценарій.  

 Учні із задоволенням залишилися у кабінеті Надії Ігорівни, адже не хотіли йти на алгебру. Вони уважно роздивилися її  маленький кабінет, який вміщує у собі багато  різних речей, які надавали цьому приміщенню особливу атмосферу вчительського життя.  

-Ну ось і все! Роздрукувала, - порушила тишу Надія Ігорівна, подаючи сценарії учням. - Я сподіваюся, ми виграємо їх. Багато разів перемагала Олексіївка. Та, можливо, удача буде в цьому разі на нашому боці.  

Радісним поглядом вона пробіглася по учнях, які перешіптувалися між собою, обговорюючи сценарій. 

-Все тоді, - з посмішкою промовила вчителька, - біжіть на урок, а то я бачу, що затримала вас на п‘ятнадцять хвилин. Сподіваюся, Варя Володимирівна не буде на вас кричати.  

 Учні пішли на урок. Коли конкурсанти заходили до класу то Анна помітила дивну картину: Кіра повела свій погляд на Костю, що сідав на своє місце. 

  Сідаючи за парти,  було зрозуміло, що нічого важливого ті не пропустили. Аня ж знову згадала пильний погляд подруги на однокласника. Щойно вона тукнулася стільця, як її одразу, наче маятник,  кинуло в сторону до Кіри. Дівчина спеціально заділа сусідку плечем, щоб таким чином почати діалог: 

-Аня! - шепотом крізь зуби проговорила Кіра. 

-Ні, щоб спросити як все пройшло, як там Костя... 

-Як все пройшло? Зажди, а Костя тут до чого? 

-Та все нормально. Дали сценарій, сказали вивчити до понеділка. 

Дівчина широко посміхнулася й бачила в обличчя подруги, яке от-от буде проходити найстрашніше випробування.  

-Ясно. Так, а Костю навіщо ти згадала? 

Вона навмисно довго не відповідала. Її посмішка ставала все ширшою, а подив Кіри  зніяковілим - це її тішило.  

-Я тут, коли заходила до класу, помітила, як ти дивилася на Костю. 

Анна сказала це як натяк. Натяк на те, на що вона здогадувалася ще з понеділка.   

-І що? - з подивом запитала Кіра. 

-Та нічого. Ти так на нього дивилась. 

-Просто погляд впав на нього, ось і все.  

-Якийсь дивний той погляд був. Наче закохана дивилася на нього. 

 Кіра нічого не відповіла. Дівчина відхилилася від розмови,  записуючи в зошит приклади з дошки. Анна все ще з посмішкою дивилася на подругу. “Тепер все ясно”. 

Після уроку й протягом дня Кіра частенько поглядала на Костянтина. Вона мало говорила; сиділа за партою, занурюючись у в телефон весь день думала над роздумами, які переслідували її протягом тижня. Все зводилося зводилося до одного висновку, який повинен прозвучати в її голові як аксіома.