Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— І от через це і хвилююся, щоб його ніхто не використав.

Діна невдоволено прицмокнула.

— Степанчику, він дорослий чоловік, як і ти. Зрештою твій одногодка! Я розумію, що ти виплекав собі його, як дитину, але ось наша дитина тепер, — сміялася Діна киваючи на його руки в яких мирно спав Ален, — Подумати тільки, а колись ти так ненавидів Артура! Сказати комусь не повірили б. 

Степан похмурив обличчя, але змовчав, мовчки притискаючи сплячого сина до себе. Дружина мала рацію, був час коли він ненавидів і Артура. Сильно ненавидів, здавалося, що якби вони зустрілися вбив би його. І можливо він так би і зробив, якби друзі тоді не зупинили його. Друзі й залишки здорового глузду в його голові. Ті, залишки, які відрізняли його від батька. І тому він хапався за них, як за рятівне коло. Бо він не хоче бути таким як батько!

— Тепер я бачу в його обличчі, щось схоже на себе, — всміхнувся Степан дивлячись в маленьке обличчя.

— Ти його батько, як він може бути не схожим на тебе? — всміхнулася дружина.

— Може, так як і я на свого, — вичавив з себе чоловік. 

— Дякую тобі за квіти, ти завжди даруєш мені еустоми, і цього разу не забув, — вирішила змінити тему Діна поглядаючи на два букети. А Степан стояв і чухав потилицю, думаючи чи зізнаватися дружині, що то насправді не він купив той букет. 

— Поправді кажучи, то Артур купив і вручив мені його, я чесно так перехвилювався на тих партнерських родах, що геть про все забув, — несміливо зізнався. 

Діна здається здивовано не була, лиш мило всміхнулася. 

— Тоді тобі пощастило з другом, — підморгнула вона чоловіку, — І бачиш як інколи корисно не спішити з висновками і не вбивати усіх підряд, — розсміялася, — О, я бачу мої батьки приїхали, — радісно сказала визираючи у вікно, — і брат теж.

Степан одразу випростався, якщо і мав хтось владу над ним, то це його другий батько, тобто тато його дружини. Перед таким чоловіком язик командувати не наважувався, лиш виконувати накази.