НМ - Нічні тварі , НМ

Світло навколо них повільно почало згасати, залишаючи після себе тільки смуги темряви, які швидко переміщалися, змішувалися, а потім розчинялися в невидимому просторі. Повітря стало холодним, і кожен подих відчувався важким, наче це не було вже їхнім світом. Ніби вони проникли в інший вимір, де все змішалося: реальність, фантазія, страхи і надії.

Джон відчув, як його груди стискаються, ніби він затримав подих і не може випустити його. Це було відчуття, що з кожним кроком, кожною думкою, вони заглиблюються в безодню, що не має кінця. Вони вже не могли бути певні, чи існують ще кордони їхнього світу, чи вони стали частиною чогось, чого не розуміють.

— Це не кінець, — сказав він голосом, що трохи здригався. — Ми змінюємо цей світ, але не знаємо, яким він буде.

Єгор кивнув. Його обличчя було серйозним, а очі зосереджені. Він дивився в темряву перед собою, намагаючись розібратися, що відбувається. Це місце не мало правил, тут усе мінялося з кожним кроком.

— Ми вже не просто йдемо. Ми стаємо частиною цього процесу. Все, що ми робимо, стає реальністю. Нам не можна відступати, — додав він, намагаючись залишити в собі хоча б частину спокою.

Ната ступила на крок вперед, обережно, ніби її кожен рух важив більше, ніж раніше. Вона зрозуміла, що відтепер вони не просто шукають вихід з цього місця, вони повинні знайти шлях через себе. Кожен їхній страх, кожне їхнє бажання стало частиною цього простору, і якщо вони не зміняться, то просто зникнуть в ньому.

— Ми не можемо втекти, — прошепотіла Ната, — ми повинні змінитися. Це наш єдиний шанс.

Ліка розуміла це, і хоча її серце билося в швидкому ритмі, вона відчувала, як всередині неї зароджується нова сила. Вона прийняла, що цей світ змусить їх подолати себе, і тільки через зміну внутрішнього стану вони могли пройти далі. Вона подивилася на всіх своїх друзів і побачила, як кожен із них змінюється, як кожен стає іншою частиною цього світу.

— Ми не можемо залишити себе такими, якими були, — сказала Ліка, впевнено підходячи до світла. — Це наш шанс стати тим, ким ми справді маємо бути.

Віка, що все це час мовчала, тепер зробила крок вперед. Вона відчувала, як її минулі страхи і гнів тепер починають зникати. Вони більше не мали сили над нею. Вона знала, що тільки через прийняття змін вона може вижити.

— Якщо ми не приймемо цей виклик, ми залишимося частиною цього світу навічно, — сказала вона, намагаючись заспокоїти саму себе. — Давайте змінюватися.

І тут, коли вони всі стали перед цією новою реальністю, перед темрявою, що зараз відступала, стало зрозуміло: щоб пройти далі, вони повинні були переродитися. І кожен з них, усвідомлюючи це, відчув, як щось змінюється в їхній душі, як щось, що було раніше важким, тепер стає легким і вільним.

І тоді, раптово, все навколо них змінилося. Вони більше не стояли в темряві. Замість цього перед ними з'явився великий простір, яскравий, але не сліпучий, де вони побачили не лише один одного, а й себе.

Це не було вже випробуванням чи простором для відображення їхніх страхів. Це був новий етап їхнього існування, де вони могли відчути себе повноцінно. Вони стали частиною цього світу, не як жертви, а як його творці.

Але все ще залишалося питання — чи це дійсно було тим, чого вони прагнули?

Тепло почало заповнювати простір навколо них, і на мить здавалося, що всі їхні переживання — темрява, страхи, світло, зміни — об’єдналися в одну неперервну хвилю. Вони відчули, як серце їхнього світу битиметься у такт з їхнім власним. Здавалося, ніби вони вийшли з лабіринту і опинилися в новому, незвіданому місці, яке не мало ані меж, ані визначеного напрямку.

Джон глибоко вдихнув, намагаючись зрозуміти, що сталося, але всередині нього відчувалася певна тривога. Те, що вони пройшли, здавалося неймовірним, але це не давало відповіді на головне питання: «Чи справді це була їхня мета?»

— Ми змінилися, але чи стало це тим, чого ми хотіли? — сказав він, відчуваючи, як його слова витають у повітрі, яке вже більше не здавалося таким важким.

Єгор стояв, спостерігаючи за змінами навколо, і йому було важко зрозуміти, чи це все тільки ілюзія. Чи це була їхня реальність тепер, чи це новий рівень випробувань, який лише починається?

— Може, все просто змінилося на наші очі, — відповів він, але в його голосі звучала не зовсім певність. — Нам потрібно зрозуміти, чому ми тут, що далі.

Ната стояла мовчки, поглядаючи на кожного з них, відчуваючи, як у її душі все остаточно перестає бути звичним. Це місце не мало меж, але вона відчувала, що воно не є ані раєм, ані пеклом — це було порогом. Порогом, на якому вони мали вибір: чи повернуться до того, ким були раніше, чи приймуть свою нову природу, свою нову суть. Їхні страхи і бажання більше не могли ними володіти. Вони стали частиною цього світу, який створили своїми діями та виборами.

— Це не просто зміна простору, — сказала вона тихо, але твердо. — Це зміна нашого внутрішнього світу. Ми більше не ті, ким були. Це випробування для кожного з нас.

Ліка кивнула, відчуваючи, як її розум прагне до спокою, до розуміння того, що все це насправді має сенс. Вони пройшли крізь темряву, і тепер знову стояли на порозі нового, незвіданого. Її серце билося спокійно, але з рішучістю.

— Що б ми не стали, цей світ вже не такий, як раніше, — сказала вона. — І ми теж вже не ті, ким були.

Віка теж відчула, як її свідомість переплавляється, наче вона перетворюється в щось нове. Страхи відступили, а з ними залишилися лише сильні почуття, які вона ще не могла до кінця зрозуміти. Вона більше не була під контролем своїх сумнівів, і це відкривало нові можливості.

— Я не знаю, чому ми тут, але я точно знаю, що ми змінилися, — сказала Віка, її голос був спокійним і впевненим. — І, мабуть, це єдиний шлях вперед.