Александра - Напівдоторком, Александра

- Ну як я можу відмовити вам...З радістю, якщо  ви будете моїм концертмейстером.- Раунд!

- Це честь для мене.

Коли вивезли рояль, а Даміан сів за клавіші, я підійшла до нього дотатньо близько, щоб тільки він почув сказане

-Думаю, якщо ви такий фанат мого мистецтва, то маєте знати один з перших творів, який я виконувала на щорічному фестивалі.

-Це був один з перших творів, який мені дійсно хотілося слухати.

Я стала перед роялем, повернула голову в бік свого "концертмейстра" і легенько кивнула головою, в знак початку.

Коли музика полилася з-під його пальців, я забула про все, відключилася від усього всесвіту занурюючись в ці мелодичні хвилі, що огортали, мов пір'їна. Твір я вибрала не складний технічно, та й назвати його найкращим з усього репертуару теж не можна. Однак, для мене слова дуже близькими, тому сенс твору я могла передати так глибоко, що людей, котрі навіть не розуміли української мови, пробирало до самої душі.

Не відчиняй мені
Не розглядай мене
Крізь призми
Зачарований ти
У сні
Не полишай мене
Прокинувшись у теплій весні

Я тебе боюсь
Та з тобою бути хочу
Ти вітай мене щоночі
Біля прірви на краю

Запам'ятай мене
Я вічно житиму
Під скронями твоїми
Мої пісні ти вже зненавидів
Ми тонемо у вічній війні

Я тебе боюсь
Та з тобою бути хочу
Ти вітай мене щоночі
Біля прірви на краю

Там, де сідaє туман
Сядь зі мною, поговори
Хей, що за право ти мав так тримати
Мої думки
В неволі?

Коли лунав програш, я нарешті відкрила очі, котрі були майже весь час заплющені і не змогла повірити в те, що побачила. Біля входу, спершись об стіну стояв ВІН. Руслан. Невже марево? Я відвела погляд, і коли знову подивилася туди, вже нікого не було. Можливо дійсно здалося...

Не відпускай мене
Я вічно житиму
Під скронями в твоїй голові.

Пролунали останні акорди, я посміхнулася і зішла зі сцени, навіть не дочекавшись слів подяки. Мені терміново потрібно було на повітря. Опинившись на дворі, я пішла до невеликого фонтана.

Невже знову? Я думала, перехворіла, вирвала почуття з коренем. А тут, одне швидкоплинне нагадування і земля вилітає з-під ніг.

Тоді, п'ять років тому, я думала, що не переживу своє минуле. Кожного дня, мені здавалося от-от і закінчиться моє існування. Кожної ночі я прокидалася в холодному поті, задихаючись від фантомного диму. Я помирала, повільно і невпинно, так само, як у ві сні.

Як я вилізла з того стану, сама достеменно не пам'ятаю. Колись, я чула таку гіпотезу, що людський мозок, всіма силами намагається зберегти життя організму і деякі "ворожі" спогади, або думки, що є уявною загрозою просто відкидає. Так, певно, відбулося у мене. Ось я місяцями ходжу мов зомбі, можна сказати, лиш функціоную, аніж живу. І Бамц! В один момент, як відрізало. Не те щоб я все забула, ні. Я все дуже добре пам'ятаю, але сприймаю, ніби там в минулому інша я. І саме вона переживала і відчувала все те, що відбувалося. Я ніби розділила себе на дві частини, одну залишила в минулому, а інша, теперішня я. Це не правильно? Можливо. Однак, це був єдиний варіант, щоб просто вижити.

-Алексо! Алексо, я тебе повсюди шукала.- Почула поруч голос Сесіль

- Вибач, треба було тобі сказати, що я йду.

- Нічого, я розумю. Після того, що утнув мій племінник, не дивно, що ти вийшла перевести подих.

- Можливо, мені краще відправитись додому. Я трохи виснажилася.

- О, поїдемо разом. Я більше ні секунди не хочу знаходитися у цьому зміїному кодлі.

- Ти точно хочеш поїхати?

- Я в цьому більше, ніж впевнена, дорога. Ходімо.

Звичайно, йти по англійськи, це не культурно, але мене це не особливо хвилювало.

- До речі, ти добре Даміана провчила, посадивши за рояль.- Сказала жінка коли ми сіли в машину.

О так, це була приємна помста, за його витівку. Ця ідея з акампанементом прийшла миттєво. Діло в тому, що в італійській інтелигенції прийнято, щоб діти в сім'ях розвивалися всебічно. І особливу увагу приділяли саме музичній грамоті, тому я точно знала, що Даміан добре володіє грою на фортепіано. Звичайно, я не могла бути впевнена в своїй правоті, проте, ткнувши пальцем в небо, я попала саме туди куди треба.

- Це був рівноцінний обмін.

- О, як Даміан ідеально володіє клавішами, так само він їх яро ненавидить. Тому, Алекс, радій, тобі вдалося йому сповна відомстити. Повір мені, дл нього це була справжня каторга.

      Після вечірнього прийому, коли гості розійшлися, два чоловіка сиділо в кабінеті і обговорювали "сімейні справи. 

- Сьогодні ти мене здивував, Даміане. Неочікував тебе побачити за роялем.

- Я сам не очікував, батьку. Просто одна сіроока дама змогла зіграти з королем на рівні.- Задумливо промовив, покрутивши в руках стакан з віски.

- Ти про Алексу?

- Саме так. Вона мені помстилася за вчорашні слова.

Лореццо розсміявся.

- І що ж ти утнув?

- Вчора, коли прийшов в студію до Сесілії, нашу розмову перервало якесь мале дівчисько, на вигляд років сімнадцять. Ну я і спитав тітку по іспанськи хто вона? Правда, в більш жорсткішій формі. Яким же було моє здивування, коли дівчина сама відповіла мені по іспанськи. Апогеєм, стала відповідь Сес, про те, що це недорозуміння, найпопулярніша оперна співачка Мілану. Ну зовсім по іншому вона виглядала на сцені, та і сьогодні також!

- АХАХХАХАХА...вибач. Ти в своєму репертуарі, Дам. Не можна насміхатися з жінок, бо є такі, що навіть з короля зроблять блазня горохового. 

- Буду знати на майбутнє. Що ж...давай перейдемо до насущних справ..

- Добре, що нагадав. Тебе чекає поїздка в Данію, треба розібратися з тамтешнім керівництвом. Щось вони занадто забрикалися.