Артур Сіренко - Холодне Сонце, Артур Сіренко

Плямистий сон – 
Фарбований вохрою:
Там хижка на березі Ерідану
З очеретяною стріхою:
Трохи сопілок і трохи човнів,
Трохи солі – в торбині, де схований світ
Моїх вигадок. 
А вода все так само прозора – 
Що вчора, що завтра, 
І береги журавлині 
Так само карбують тінь
Німого апостола березня. 
Трохи крижинок – як все тимчасових,
Можна почати цю гру – 
На три чверті драбини,
Що спрямована в Небо – 
Теж тимчасове (направду), 
Тільки Фатум
(Про нього мені прокричав журавель – 
Отой, нетутешній, плямистий, 
І нагадали шнурівки – на берцах)
Карбує щось вічне – нетлінне. 
Одвічне. І псалмозоряне. 
Під флорином Місяця
На лобі овечого пагорба
Гортаю свій сон – наче літопис, 
Наче світ, що тікає від нас в невідоме, 
Від нас – вершників синяви. 
На гілці старої верби 
Побачив якось соловейка,
Що віршує шотландською. 
І щось знає про піктів.