Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

Працюючи понаднормово, щоб зібрати на купівлю квартири, яку він винаймав, Зігельман ніяк не міг завести тваринку. За нею був потрібен догляд. До того ж Георгій серйозно побоювався, що й вона втече жити до сусіда, який може купити корм дорожче та смачніше. Так що кактус був його найкращим другом, якому він читав вечорами, не в змозі позбутися звички, прищепленої матір'ю з дитинства. З ним же він обговорював свої крихітні злети та падіння, зростання цін за комуналку та на продукти, побачений схід та захід сонця, зміну часів та влади. Кактус був уважний до нього, як ніхто інший, і Жора цінував це, з душею доглядаючи рослину.

Невдовзі колючий друг раптово захворів. Чоловік носився з ним по всіх магазинах, доводячи до нападів продавців, які сміялися, не розуміли прихильності до квітки. Міняти його на інший він уперто не хотів, а кактус не менш уперто хирів на очах.

Зигельман, що зневірився, поскаржився продавцю в його улюбленій книгарні. Це було, мабуть, одне з тих небагатьох місць, де його спрагу читати не висміювали. Проте продавець книг дав дуже несподівану і вкрай дивну пораду, якої Жора і дослухався за відсутністю інших.

Так у його будинку з'явилися книги з описами різних ритуалів, які закликали всі можливі сили для підтримки в будинку гармонії, успіху та добробуту, а разом з ними й багато інших квітів. Кактус напрочуд швидко одужав і навіть порадував Жору досить рідкісним явищем — цвітінням.

Кактус не був ревнивий, якою могла б бути дружина чи друг. Здавалося, він радів кожній новій рослині в його будинку, і так само сильно, як господар, жадав отримати рідкісну квітку, інформацію про яку Зігельман вичитав у книзі з ритуалами. З того часу він набув сенсу і вже цілеспрямовано шукав про неї будь-які можливі тексти.

Зараз же Георгій дивився на свою мрію на долоні несподіваного дивного гостя, все ще не в змозі повірити в реальність того, що відбувається.

— Що це?

— Квітка… Та, про яку ти мріяв. Просто подарунок. Щось подібне до спокутування мною провини.

— Квітка? — з сумнівом перепитав Георгій.

— Бери ж!

Георгій простяг руку, збираючись узяти квітку, про яку мріяв кілька років. І раптом з’явився той самий метелик небаченої краси, що став сьогодні гарним його знайомим, промайнув перед ним, вибивши квітку з рук. Він так і не встиг узяти маленький паросток, принесений йому в дар. Дивний метелик вплинув на нього несподівано, і він не знав, радіти протверезінню чи засмучуватися втратою довгоочікуваного паростка.

У очах гостя промайнула лють, що швидко змінилася млявим жалем і зникла від очей гостинного господаря.

А метелик знову зник так само раптово, як і з'явився, але Георгій відчував його десь зовсім близько. І щось незриме відтепер приносило його гостеві дискомфорт. Він поквапився піти, обіцяючи повернутися негайно з новим паростком і новою бесідою.