Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

одну дуже важливу річ: промова Сократа загалом і в деталях представляє справжню «ініціацію в містерії», що її автор крок за кроком, згідно з основними етапами і динамікою розгортання дійства, переводить у вимір «філософської поезії»[11].

Насправді «спростування» тут є справжнім «очищенням», оскільки воно звільняє від помилок, які віддаляють від Істини. Платон каже про це у Софісті [Soph. 230b-е]. Інші античні джерела також засвідчують, що «ініціація в містерії» передбачала попереднє «очищення», тобто звільнення від хибних ідей; відтак відбувався перехід до «малих містерій», коли адептів «навчали» Істини; і врешті все закінчувалося «великими містеріями» з «епоптичним» моментом «видіння» та «споглядання» вищої дійсності.

Власне за цією схемою і побудовано велику промову Сократа. Її розпочинає «спростування-очищення» Агатона під маскою самого Сократа (перший етап — ініціації в містерії). Далі йде повчання і наставлення щодо природи Ероса з виведенням на сцену маски віщунки Діотими з Мантінеї (малі містерії). Закінчує промову сходження на вершину «епоптичної» ініціації, проходження «еротичної ліствиці» до самого кінця, аж до споглядання та насолоджування Прекрасним у собі (великі містерії).

Агатон розпочав свою промову методично, насамперед визначивши схему, за якою слід прославляти Ероса: «вияснити, який він, а тоді вже… розповідати, якими благами завдячуємо йому» [195a3-4]. Але якщо сама ця схема була досконалою, то її здійснення, що неважко зауважити, було аж ніяк не бездоганним: діалектичну логіку, якої вимагала ця схема, замінило мистецтво вишуканих слів, красивих фраз і гарних метафор, які розчиняли зміст у музиці слів. Сократ, натомість, виявляє велику послідовність не лише в постановці питання, а й у розгортанні промови: він в усьому керується строгою діалектичною логікою, хоч і розвиває її драматургічно, обравши для цього поетичну форму містерійної ініціації.

Отож спростування, або перший етап ініціації Агатона розпочинається твердженням, що Ерос є любов'ю «до чогось». Це «до чогось» вказує на те, що йдеться не про любов, властиву, приміром, батькові чи матері; «до чогось» вказує на сам предмет любові, тобто означає те, на що звернена любов батька чи матері, а це любов «до сина» чи «до доньки». Оскільки Ерос, будучи любов'ю «до чогось», має визначений «об'єкт», до якого він звернений, він є «тим, хто любить» щось, а не сама «улюблена річ». Будучи любов'ю до чогось, він є також «прагненням» володіти цим об'єктом. Адже прагнення як таке виникає до того, чим Ерос не володіє, відсутність чого він прагне заповнити, бо відчуває її, як певний брак. Звідси й висновок: Ерос є любов'ю до того, в чому ми відчуваємо нужду.

Але до чого прагне Ерос, відсутність яких речей викликає еротичне бажання, у чому Ерос відчуває нужду?

Агатон сказав у своєму слові, що Ерос — найпрекрасніший з усіх богів, а якщо Ерос найпрекрасніший з богів, тоді що ж таке Ерос, як не найвища краса? Відтак він уточнив, що відколи народився Ерос, завдяки любові до прекрасних речей «і для богів, і для людей виникли різні блага» [197b8-9]. Але якщо Ерос є прагненням володіти тим, що є прекрасне і чого йому бракує, тоді не може бути справедливою теза, згідно з якою Ерос — найпрекрасніший з усіх богів. А оскільки краса збігається з благом, виходить, що Ерос є також бажанням блага, якого йому бракує. Отож виявляється, що Еросові бракує краси і блага.

Агатона бентежать ці залізні умовиводи, він зовсім розгублений і поступово приходить до розуміння, що його промова виявилася промовою людини, яка не володіє знанням того, про що насмілилась говорити. Він визнає, що не в силі спростувати Сократа, на що Сократ зауважує: «Ні, любий Агатоне, ти не в силі сперечатися з істиною, з Сократом сперечатися не складно» [201c8-d1].

Так відкривається завіса над об'явленням Істини. Через «очищення» і звільнення від хибних ідей, які ототожнювали Ероса з найвищою красою, і від твердження, що Ерос може бути бажанням прекрасних речей лише за умови, що він не володіє ними, Діотима приводить до хвилюючої істини: Ерос не є прекрасний і не є благий, адже він завжди перебуває у пошуках краси і добра; однак це зовсім не означає, що Ерос потворний і лихий. Ерос є проміжною ланкою між потворним і прекрасним, між лихим і добрим (τι μεταξὺ τούτοιν) [202b4-5]; і саме тому він завжди на шляху до осягнення краси і блага.

Ерос є «проміжною ланкою»; він — «посередник», рушійна сила, яка єднає протилежності і провадить до позитивного начала. Це твердження — перший крок до з'ясування його природи. Адже якщо Ерос відчуває потребу в прекрасних і благих речах, а отже, сам не є ані прекрасним, ані благим, він не може бути богом: всякий бог в абсолютному ступені володіє красою і благом. Якщо Ерос не є богом, він не може бути безсмертним; однак він не може бути і смертним, як людина: «Ерос — великий дух (δαίμων μέγας) […] щось середнє між богом і смертним чоловіком» [202e5-6]. А будучи таким, він має небачену силу посередника. Насправді Ерос — copula mundi, що єднає людей з богами: «через нього між світом богів і світом людей виникає зв'язок — вони поєднуються. […] Хто з людей обізнаний у цих справах, той одухотворений (δαιμόνιος ἀνήρ); хто ж знається на чомусь іншому, хто досвідчений у всяких ремеслах чи мистецтвах, той просто ремісник» [202e11-203a9].

Спід зазначити, у чому полягає відмінність між «богом» і «духом»: бог виявляє цілість буття в тому окремому вимірі, який йому властивий; натомість дух має обмежену силу в окремій царині. Але вимір Ероса стосується цілості буття, а тому як пояснити його відмінність від богів?

Як ми щойно зауважили, Платон представляє Ероса як copula mundi, що єднає речі і надає всьому цілості. Це дуже важлива концепція у філософській думці Платона. Щоб пояснити фізичний світ, потрібне: а) синтетичне посередництво між протилежностями, які його утворюють, і б) вища сутність, яка робить це посередництво можливим. Прийняте Платоном розмежування між «буттям, яке вічно є» духовного світу та «буттям, яке вічно стається» фізичного космосу, неодмінно вимагає посередництва, тобто начала, яке може структурно пов'язати обидва типи. Тому це начало повинно мати подвійну функцію: функцію в «горизонтальному» напрямку, оскільки воно поєднує протилежності у фізичному вимірі, та функцію у «вертикальному» напрямку, оскільки воно поєднує два протилежні типи буття — вічне і змінне, безсмертне і смертне.

Цим началом є Благо, а його основним здійсненням і виявом є Краса. Ерос, як «дух-посередник», здійснює саме цю функцію зв'язку в особливому