Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк

кожне голене обличчя однаково потворним, і, плюнувши на них у глибині своїх безодніх думок, звернувся до Юссуфа такими словами:

- Божевілля заволоділо мізками твоїх друзів, але ти послухай мене, бо я помітив, що у тебе глибокий, як колодязь, розум, у якому спить темрява і тиша напоєна водою, а слова твої сповнені великої мудрості, мов вимена у верблюдиці, що ось-ось лопнуть від молока...

Юсуфф (син Наруза...), слухаючи це, то заплющував, то широко розплющував очі, як верблюд, що вмирає від старості, і його душа, сяюча щастям, виринала з брудних глибин його грудей і висіла на здивованих віях його очей, Ібн Сіна пояснив:

- Я їх знайду, розкажу, як мало солдатів у місті, і приведу вночі до Сезаму, пообіцявши вказати на ваші будинки, щоб вони могли їх дощенту пограбувати...

- Аллах Россоуллах! - простогнав Хакім.

- Закрий рота, шановний Хакіме! - прошепотів йому Юссуф, - бо цей чоловік починає говорити мудро.

- ... але спочатку я скажу їм сховатися в будинкові, який ми замкнемо міцними засовами, щоб вони не могли вийти з нього. Так вони потраплять у ваші руки, а потім у муках заспівають, де сховали свої награбовані скарби.

- Це красивий план, — справедливо оцінив Юссуф, — але вночі за наказом еміра ворота Сезаму зачинені, і ввійти в них можуть лише ті, хто знає секретний пароль. Чи знаєте ви ці слова, вчителю?

- Я їх не знаю, але хіба гріш — емір, а два гроші — халіф? Купіть пароль у охоронця.

- Цього не вдасться робити, тому що пароль знає тільки начальник варти, а він придурок. Цей дядько шакала, син гієни, не бере бакшишу, а онук поета, нехай чума позбавить його чоловічої сили, самум зробить його сліпим, і нехай його тіло гниє тисячу й одну ніч!

- Так і станеться, - запевнив їх Ібн Сіна, - залиште йому лише чоловіче природження, тому що я маю запитати вас, хто найкрасивіша в усьому місті дівиця, яка найбільше приваблює чоловічі почуття, позбавляє сну і спомином про себе викликає огиду у ваших жінок, коли вони роздягаються перед вами?

Хассан відповів:

- Це, вчителю, танцівниця Зора, яку наш улюблений друг Ібрагім привіз здалеку і намагається продати за таку суму, що й сам Пророк не здогадається, чому Аллах не вирвав жадібного серця цього здирника...

Авіценна і танцівниця Зора (перська мініатюра)

У того чоловіка (у того Ібрагіма, про якого йшла мова) відразу загорілася печінка і трохи жовчі потекло в нього, але він навіть усміхнувся тією усмішкою, якою усміхається людина, коли в нестямі кусає собі руки, і штовхнувши Гассана очима, немов кинджалом, він солодким голосом запитав:

- Чого ти мене кривдиш, брате? Подивись на мене і знай, що я міг би зламати тобі тричі по десять зубів одним ударом кулака, але я цього не зроблю, тому що я тебе дуже люблю і бажаю тобі вдвічі більше років, ніж найгіршій з твоїх дружин, які схожі на фініки, які пережувала й виплюнула на пісок ціла зграя дервішів! Крім того, Аллах візьме тебе до відповідальності за те, що ти сказав, і зробить твій шлунок гнилим, як лежале яйце страуса, тому що ця дівчина, яка має красу ангела, скромність газелі, і яка танцює з барабаном, як райська гурія, варта усіх скарбів Багдада, і я не можу продати його дешевше!

Поки вони обмінювалися красивими словами, пристойними для людей, які знають те, що знають вони, Ібн Сіна зважував у своїй думці свою думку, а в очах мав презирство до них, в своїй добрій душі порівнював їх із кінським гноєм. Почекавши, поки купці втомилися балакати, він сказав їм:

- Приведете красуню Зору до мене на сім і ще сім днів, і я обіцяю вам, що до третього тижня лиходії нікому не будуть загрожувати...

Птах мудрості, що ніколи не покидав його, прив'язаний до нього ланцюгом знань, що простягнувся аж до балдахіну Предвічного, не підвів його і в цій праці. Лише дюжину разів змінився золотий місяць, коли Зора, прекрасніша від найпрекраснішої мрії, якій він довів, що навіть філософ може бути таким же сильним, як погонич мулів, і тільки тоді він наказав їй спокусити начальника варти, принесла пароль (жінка дістане все, що забажає, хоч із дна пекла чи з уст небіжчика):

- Сезам - відчинися!

Читачу, який пам’ятаєш все це зі свого дитинства, знай, що я довго шукав цю істину, і якби не старий професор, який об’їздив увесь світ, я б, мабуть, ніколи її не дізнався. Коли він почув, що у мене проблеми з Авіценною, він запитав, що я знаю про Махмуда, а коли я розповів йому про сатрапа, який тиранив митцями та вченими, він засміявся і вказав на томи італійського історика Чезаре Канту на полицях:

- Канту каже навпаки. Він називає Махмуда Карлом Великим Сходу, людину, яка любила мистецтво і пропагувала справедливість. Він приводить історію селянина, який скаржився Махмуду, якого незнайомець вигнав із дому, щоб заволодіти його дружиною. Махмуд пішов туди вночі і в темряві порубав ґвалтівника. Він не дозволив слугам запалити світло, тому що припустив, що бандит — то його син, при вигляді якого він міг зворушитися і зупинити караючу руку.

- Якщо він був таким шляхетним, чому його прокляв найбільший поет Сходу?

— Філіп Хітті, знавець ісламу, пише в "Історії арабів", що Фірдоусі зробив це тому, що не отримав достатньо грошей за "Шах-наме".

- Так йшлося про гроші?!... А Ібн Сіна?

- Цей був прихильником карматів, як і його батько, а кармати воювали проти ортодоксів-сунітів із Газни.

- Заради Бога, хто ж правий, професоре?

- Ті, хто стверджує, що правда є питанням географії, сину. Я хотів, щоб ти це зрозумів, перш ніж надати тобі доказ правди для твого друга... Чи ти ніколи не замислювався про кількість посланців Махмуда, які переслідували Авіценну? Було не тридцять з чимось і не сорок з чимось, а саме сорок...

- Чому б я мав над цим задумуватися?

- Тому що це число зі східної казки, не пам'ятаєш?

За долю секунди мене осяяло, і я крикнув:

- Алі-баба!

- Яким було ім'я Ібн Сіни.

- Алі!

- Voila tout! (Ось і все!). Ібн Сіна під виглядом купця Алі-Баби знайшов табір цих сорока і переконав їх напасти на місто, яке захищала слабка охорона.