Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Я швиденько дістала невеличкий ніж, який після подій піврічної давнини завжди ношу із собою на стегні, і відрізала собі великий шматок:

— Воно!!! — мене переповнював дитячий захват. Колір шкірки був, звісно, зовсім не той, але смак, смак!

Слідом за Татою мене почали вітати й інші гості. Хтось робив це з натяком на щирість, хтось без неї. Я не обманювалася і розуміла, що більша частина екіпажу спілкується зі мною лише на взаємовигідних умовах. Для мене не був новим такий формат стосунків, тому було цілком комфортно. А зараз і зовсім, знаючи позбавлену комплексів і сумнівів Тату, можу припустити, що деякі гості доставлені сюди насильно або під приводом безплатної випивки.

Останнім привітати підійшов Вовк. Як завжди, серйозний і зібраний. Цього разу, здається, ще й сильно роздратований. Він мені шалено імпонував: завжди, як фортеця, твердий у своїх рішеннях, хороший тактик і стратег, захищає до останнього дорогих йому людей. І я великий щасливчик, оскільки перебуваю в їхньому списку. Чоловік протягнув мені невелику коробочку, передав також привітання від Боса і сказав, що не схвалює подальших дій хлопців. Хм? Про що це він?

Вечір продовжився. Ми їли, пили, спілкувалися і веселилися. Підігріта алкоголем, команда навіть вмовила зіграти Вовка на аналогу нашої гітари та виконати кілька світових хітів його молодості. Голос у чоловіка занизький і з хрипотою. Його виконання мені сподобалося навіть більше, ніж чуті раніше оригінали.

Я зручно сиділа на одному з диванчиків і насолоджувалася дивовижним видом на чорноту космосу. Хоч і не так, як планувала, але я побачила легендарний Плач Мігеля. На секунду заплющивши очі, від щирого серця загадала належне імениннику бажання.

Як же мені хотілося дому.

Не чотири стіни й стелю, а місце, де б чекали та хвилювалися, щиро сумували, втративши зв'язок зі мною. Важко завжди бути сильною, хочу хоч раз дозволити собі побути слабкою. Сумно усміхнулася. Дурненька. Я реаліст і усвідомлюю весь потенціал свого Дару. Розумію, що заради нього мені не тільки дім побудують, а й сад облаштують. Питання інше. Чи хочу я жити в ілюзії своїх фантазій?

Поклала голову на схрещені на спинці дивана руки й повернула її на Вовка, який задумливо дивився вдалину й пив щось міцне. Цікаво, про що він зараз думає? Може, загиблу багато років тому сім'ю згадує чи складає черговий геніальний план з удосконалення нашої безпеки? Скільки проблем і турбот покладено на його плечі... Уявляю, чого йому коштувало виділити для мене цілий вечір. Такі речі я ціную набагато більше, ніж матеріальні дрібнички.

Голосно стукаючи по келиху і привертаючи до себе увагу, на піднесення забрався Шойн.

— Дорогий Док, ми довго думали, що подарувати тобі в цей особливий для кожної живої істоти день. Коштовності? Банально. Грошей? Так, начебто, вистачає. Тому ми зупинилися на одвічному: на коханні! — я чітко почула, як неприємно в цей момент хмикнув Герольд з сусіднього столика.

Помітивши мій погляд, він ще ширше посміхнувся і відсалютував мені келихом. Як же він мене бісить! Відповівши йому не менш милим личком, роздратовано відвернулася.

— Тому прийми від нас цей скромний подарунок! Заперечення не приймаються: ми вже все оформили.

Він вказав на великий куб, щільно прикритий білою зачарованою тканиною. Мене весь вечір ненав'язливо відводили від того кута. Посміхалися і казали, щоб я не псувала собі завчасно сюрприз. Заінтригувало це мене, звісно, сильно. Зацікавлено подалася вперед. Тата подарувала заздрісний погляд і жестом фокусника зірвала тканину.

— Ви з глузду з'їхали?! — не стримала я гучного вигуку.

— Тобі подобається? Справді гарний? — по-своєму витлумачивши мою реакцію, із задоволеним обличчям заявив гордий Шойн.

Подобається?! На підлозі з великим рожевим бантом на шиї сидів оголений молодий чоловік. Він був неймовірно виснажений. Худий і блідий. Візерунки з Ниток більше нагадували решето, ніж щільну текстуру. Але найбільше мене налякав його погляд — потухлий і апатичний. Йому байдуже, що станеться з ним далі. Смерть для нього порятунок, але й цієї милості він позбавлений, оскільки більше собі не належить.

— Ми його в останню хвилину перехопили біля морських, коли в Еленсвіт спускалися. Його одна стара пані на аукціоні купила, але ми виявилися спритнішими! Чесне слово, щойно його побачили — одразу про тебе згадали! І медична карта чудова, спеціально перевірив! Тож можеш і на експерименти його, і за призначенням того...

По кімнаті рознісся гучний регіт. Усім було весело. Тата стояла біля клітки й пожирала бранця очима. Я втомлено прикрила очі. І так завжди: щойно почнеш забуватися і сприймати їх за адекватних, як вони одразу ж нагадають, хто вони та чим заробляють на життя. А найцікавіше, що вони й справді щиро вважають раба для тілесних утіх чудовим подарунком дівчині на друге повноліття. Відмовитися від "подарунка" не діло, їм мої моральні засади не зрозуміти: у кращому разі образяться, а бідолаху продадуть назад. У будь-якому випадку він не проживе й року.

Плавно піднявшись, я стримано подякувала присутнім і висловила бажання швидше залишитися з рабом наодинці. Нехай розуміють, як хочуть, я давно переросла вік, коли громадська думка могла мене зачепити. Чоловіка потрібно терміново реанімувати. Такими темпами він втратить свідомість раніше, ніж ми дійдемо до мого кабінету.

Попросила Вовка допомогти донести бідолаху.

Вирішили скоротити дорогу, тому пішли через верхню палубу. Наша дивна процесія питань ні в кого не викликала. Ну так, тут іноді й не таке побачиш. Біля входу в медичний блок зупинилися, і я приклала вказівний палець у спеціальне заглиблення. Система взяла крапельку крові для ідентифікації. Засвітився зелений вогник, і Вовк втягнув хлопця слідом за мною.

— Клади його одразу в першу операційну, загальну діагностику я провела, поки йшли.

Зайшовши у свій кабінет, насамперед активувала всю апаратуру. Дістала з шафи запасний комплект операційного одягу.