Алюшина Полина - У пошуках чарівної книги, Алюшина Полина

8 Розділ: Подарунки Богині

При вході до печери стояли кам'яні статуї драконів, що тримали у лапах прапори з вишивкою золотого дракона на червоному полотні. Зайшовши в пещеру, маг, гном, людина і три ельфійки побачили довгий коридор, заставлений з обох боків канделябрами з палаючими факелами. Вони рушили цією освітленою вогняною дорогою вглиб вулкана. Поступово ставало все тепліше та тепліше. Нарешті, подорожани зігрілися так, що почали рухатися повільніше. І тут стіни розсунулися й усі потрапили до зали більших розмірів. На її стелі висіли золочені люстри зі свічками, а по правій стороні протікав струмок розпеченої магми, тож у залі було жарко і пахло сіркою.
У глибині зали на троні, як у казці, гордо сиділа богиня вогню – Пендрагона. Вона була одягнена в плаття, яке, як би, горіло на ній. У богині були ельфійські вуха, драконячі роги та ноги з гострими як бритва кігтями. Її волосся піднімалося над головою, створюючи ілюзію палаючого полум'я. Очі богині світилися яскравим синім кольором. Поруч із троном сидів старий дракон. Усе його тіло було вкрите шрамами старих та всіма забутих боїв. Його погляд лякав, а гострі зуби змушували тремтіти. Масивне тіло величезних розмірів, товсті й тверді роги були у дракона, а передні лапи йому заміняли сильні крила. Вся його луска була чорною, на шиї ріс білий гребінь, що нагадує гриву коня. Довга біла борода тяглася до середини вигнутої шиї. Коли шукачі чарівної книги підійшли ближче, дракон ощирився, важким і низьким голосом запитав:
- Навіщо смертні вторглися у покої моєї володарки?
Елла, Белла та Ізабелла поклонилися і відповіли:
    - О, могутній Драгоре, ми прийшли, щоб знайти відповідь на своє запитання.
- Якщо так, то перед тим як задасте моєму підлеглому питання, піднесіть йому подарунок.- Сказала Богиня вогню, і її мелодійний голос розплився по залі. Ось тут і почалася ціла вистава. Що тільки не пропонували мандрівники драконові: маг пропонував золото, гном обіцяв алмази та дорогоцінні прикраси, ельфійки пропонували дорогу зброю та реліквії свого народу. Навіть Марк дістав з-за пазухи свій мішечок з монетами і простягнув його драконові як оплату. Але ж у дракона вже все це було. І коли всі спроби були випробувані, і всі стояли здивованими, воїн несподівано запитав у дракона, що він сам хоче в подарунок? Дракон повільно повертав голову зі сторони убік, розглядаючи друзів і ніби обмірковуючи свою відповідь. І потім прогримів:
- Я хочу ваше волосся.
Гном злякався: - Ні! Тільки не моє прекрасне волосся!
- Мені не потрібне твоє вугільне волосся! Я хочу золото, срібло й мідь!
Сказавши це, дракон подивився на принцес. Дівчата переглянулись. Ніхто не очікував побачити того, що відбулося далі. Швидким і крутим рухом усі три принцеси дістали з потаємних карманів у сапогах невеликі ножі. Зібрали волосся в пучки і разом відрізали їх. Підв'язали стрічками різних кольорів та віддали Драгору. Волосся, що залишилося, розпалося по тендітних плечах ельфієк, гарно лягаючи хвилею. Дівчата були настроєні серйозно, пів шляху пройдено. Дракон жадібно і дбайливо сховав волосся ельфієк під черево, випустивши з ніздрів пар.
- Тепер кажіть своє запитання. - Сказала Пендрагона і показала рукою на свого вартового.
Сокан і його друзі розповіли, що шукають Аракулума, чаклуна, який забрав у них дорогих людей та важливі речі. Вислухавши їх, Драгор відповів:
- Той, кого ви шукайте, живе на півночі від вогненних земель, біля вежі, оточеної лісом Неповернення. Його вежу стережуть воїни, що повстали з мертвих. Мечем їх не здолати. Якщо одного з них розрубати, то повстане вже двоє.
- За ваші подарунки ми хотіли б дати вам «Жар дракона». Використовуйте його у потрібну хвилину. - Через пару миттєвостей у руках богині з'явився золотий циліндр із гравіруванням дракона з обох боків. Вогненна володарка встала із трону й, підійшовши до Сокана, простягла йому реліквію, говорячи: «Коли знадобиться його допомога, вимови ці слова і спрямуй на ворогів: «Драгор онар нарон». Промовивши ці слова, Пендрагона розгорнулася напівоберта, і в її руках раптом з'явився срібний скіпетр. Його богиня передала до рук Еллі зі словами: «А це – «Дихання вітру». У потрібну хвилину вимов: «Ламарум наетум» і полегшає». Елла низько вклонилася і прийняла з рук богині реліквію. І Пендрагона відразу підійшла до гнома з парчовим мішечком, що з'явився в неї в руках, розшитим мідними нитками.
- Протягни свої долоні, Гарвард!
Гном на секунду застиг, але одразу простягнув складені чашею долоні. Богиня розв'язала мідну стрічку і висипала на долоні низенької істоти кілька мідних монет.
- Ох! - Вирвалося в гнома, коли монети торкнулися його шкіри.
Пендрагона раптом зникла на мить і знову з'явилася, вже сидячи на троні. Шукачі чарівної книги вклонилися їй і вже сплячому біля її ніг драконові, і вийшли із зали.
Зовні ледве мерехтів світанок. Всі вирішили йти, бо місцевість біля вулкана була відкрита, і треба було знайти укриття від пекла. Поки Сокан розкривав чарівну карту і шукав подальшу дорогу, гном запитав:
– Дивно, а мені ця богиня жодних слів не сказала. І що мені робити з цими монетами, ще й мідними? За них навіть доброго топору не купиш. І оскільки йому так ніхто й не відповів, просто засунув усі монети в карман.
Подорожани все йшли і йшли, а навісу чи якогось укриття так і не знаходили. Сонце тим часом піднімалося все вище і вище. Сокан зняв із себе плащ і жилет, розстібнув повністю сорочку, щоб стало легше дихати. І, хоч у капелюсі було дуже пекуче голові, він не ризикував його знімати. Марк же роздягнувся до кальсонів. Його засмаглий торс і міцні ноги вигідно виблискували на сонці. Ельфійські принцеси теж перекинули на руки зняті плащі й розстебнули воротники своїх суконь, тому воїнові й магові зовсім стало нестерпно спекотно від такого видовища.
Єдиним, хто порушував цю гармонію напівроздягнених мандрівників, був Гарвард. Він не тільки нічого не зняв із себе, а навіть навпаки, кутався у свою куртку і час від часу потирав долоню о долоню, як би зігріваючи їх.
- Фу, я так більше не можу - Видихнув Марк, після чергового ковтка води з майже порожньої фляги. - Треба було залишитися у тому вулкані до настання ночі.
- Та ти що?! Залишитися в вулкані? Видно ти зовсім перегрівся. - Заперечив на це Сокан і простягнув руку до чола великана.
- А що? Там сонце нас точно не дістало б.
- Вулкан – це гора з розплавленою магмою. І зараз там так само пекуче, як на самому сонці! Від нас уже й золи не залишилося б!
- Але від мене скоро й тут золи не залишитися - сонце пече нещадно! - Заголосив Марк і чомусь покосився на молодих ельфієк. А ті в цю годину закочували рукави своїх суконь, оголюючи тим самим тонкі руки.
- Повернуся додому, обов'язково придумаю взуття легше, ніж ці сапоги. Ноги вже зовсім розплавились! – Заявила Елла, стягуючи, щільно прилягаючу тканину із щиколоток і розтираючи ноги. В цей момент Белла перехопила застиглий багатозначний погляд воїна:
- Той хто зараз точно розплавиться, то це Марк. - Пирснула Белла, підходячи до молодшої сестри і кивком указуючи на застиглого вояка. Елла недовго думаючи розпрямила ногу з витягнутими пальчиками, вигнула спину і повільно провела долонькою по стегну убік щиколотки. При цьому вона невідривно дивилася на гіганта з-під напівопущених вій. У Марка від такої картини сама собою відвиснула щелепа і розширились очі. Він провів рукою по чолу, витираючи свій піт. А Елла продовжувала. Іншою рукою повільно пройшлася по шиї, пірнула під волосся і, не змінюючи темпу, простягла кисть із розчепіреними довгими пальцями крізь прядки волосся. Марк зробив їй крок назустріч, потім другий і замружився.
Сокан та Ізабелла переглянулися, але так ніхто й не наважився що-небудь сказати. Вони просто стояли і спостерігали то за одним, то за іншим. Гарвард теж застиг у здивуванні. Давно він не бачив такої інтригуючої сцени. Тільки Белла зберігала стійкість духу і при цьому дуже хитро посміхалася.
Тут різко пролунав якийсь гуркіт. Чарівність моменту минула. Всі подивилися в той бік, звідки долинув гуркіт, і побачили розпростертого на чорній землі гнома.
- Ти чого? – Першим підскочив до нього Марк. - Що сталося?
- Не можу на ногу ступити – змерзнула. — Тремтячими губами ледь чутно промовив той.
- Як так, змерзнула? Ад навколо!
- Напевно, він марить. - Припустила Белла. - Дивіться, який він блідий. І простягла до Гарварда руку. Але одразу відсмикнула її. - Та він холодний, як лід!
- Треба його зігріти! – Запропонувала Елла, яка вже натягла назад сапоги та підійшла до всіх інших. - На, тримай мій плащ. На гнома посипався усілякий одяг. Кожен був радий віддати щось своє, аби тільки звільнитися від усе зростаючої спеки та важкої ноші.
- Як ти, друже? - Запитав Сокан у гнома?
- Краще, але не на багато. М-Моя нога зовсім закоцюбла. - Губи в Гарварда тремтіли, і він продовжував трястися від холоду. - Н-Нічого н-не розумію. А особливо холодно отут, де карман. І він спробував розвернутися до своїх друзів, але в нього нічого не вийшло. Його трясло так, ніби він їхав риссю на віслюці.
Тоді Марк обережно завалив гнома на бік і доторкнувся до вказаного місця рукою.
- Сокане, думаю, це по твоїй частині.
Сокан теж простягнув руку до гномового боку і заплющив очі.
- Так, джерело холоду знаходиться тут, і це щось поширює його на все тіло. Що там у тебе в кармані?
- Нічого такого. Пара каменів з рідної гори, залізна пластина для вуглів, кресало, точильний камінь та кілька мідних монет.
Сокан задумався. І раптом запитав:
- Мідні монети ти брав з дому чи це ті, що дала тобі Пендрагона?
– Пендрагона дала.
- Діставай їх. А так. Я сам. Сокан заліз у карман товстуна, довго там рився, але, зрештою, дістав шість мідяків. Мідяки на вигляд виявилися найзвичайнішими, такими розплачувалися повсюдно. Але чим довше Сокан їх тримав у своїй руці, тим більше його рука покривалася інієм. Маг скинув їх з долоні на землю. І рука поступово почала здобувати свій нормальний вигляд. І гном поступово почав стягати із себе плащі своїх попутників, виступив його звичний рум'янець і нарешті він зміг поворухнути ногою і підвестися.
- Що нам дала Пендрагона за волосся Еллі! – Промовила Ізабелла.
- Гроші! - Вигукнувши великан.
- Наше спасіння. - М'яко поправила його принцеса. - Нас шестеро монет шість. Тут дуже-дуже жарко. І це ще не межа. І сховатися нам найближчою годиною ніде. А монети для одного – надто холодні. А якщо ми візьмемо по одній - ми не запечімося і йти зможемо.
- Дива та й годі! - Тільки й вирвалось у Марка.
- От я відчуваю, Марк, хто ще кому платити буде, коли ми книгу повернемо. Ти стільки дивини за все своє життя ніколи б не побачив! Одна моя карта чого варта!
- Фу, ти, не згадуй про неї. Століття б її не бачити! Довгоноса!
- Я все чую… - Раптом донеслося звідкись із сумки Сокана. Марк посміхнувся.
Ізабелла підняла монети та роздала всім. За короткий час рукава, застібки та плащі повернулися на свої законні місця. Іти стало веселіше. Гном розповідав веселі історії про свій будинок двом молодим принцесам, а ті реготали на всю округу, іноді лякаючи чудових істот із вогняними хвостами. Сокан показував Ізабеллі прості заклинання у дії. А Марк йшов, посміхаючись, і насвистував свою улюблену мелодію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍