Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса

але так нічого й не промовив. Лише далі дивився, а його витріщені очі скидалися на дві мармурові головки з величезними чорними зіницями. Чоловік зауважив у цих очах щось дивне і поринув у них так глибоко, що заледве помітив, коли юнак, не відриваючи погляду, відступив на кілька кроків. Його біле тіло й далі було напружене, а вуста — міцно стулені…

Після того як хлопець побіг геть, чоловік іще довго стояв нерухомо.

— Він був наляканий до смерті, — сказав Діагор після глибокої мовчанки.

Геракл узяв з миски ще одну інжирину. Удалині грім струснув тишу, наче хвиляста тріскотня гримучої змії.

— Звідки ти знаєш? Він тобі це сказав?

— Ні. Я ж розповів тобі, що він утік, а я так розгубився, що не встиг промовити більше ні слова… Але хоч мені й бракує твого хисту читати людські обличчя, та я не раз бачив страх і гадаю, що можу його впізнати. Такого жаху, як у Трамахових очах, мені ще не траплялося. Погляд хлопця був виповнений ним. Коли я це усвідомив, то не знав, що робити. Немовби… немовби його очі власним переляком обернули мене на камінь. Коли я нарешті роззирнувся, хлопець уже зник. Більше я його не бачив. Наступного дня один його друг сказав мені, що Трамах пішов на полювання. Мене це дещо здивувало, адже той душевний стан, у якому я бачив його напередодні, видавався не надто відповідним до такого дозвілля, але…

— Хто тобі сказав, що він пішов на полювання? — перебив його Геракл, беручи за головку ще одну інжирину з-поміж тих багатьох, що були з вершком накладені у миску.

— Евней, один із двох його найкращих друзів. Другий — Анфіс, син Праксіноя…

— Вони теж навчаються в Академії?

— Так.

— Добре. Розповідай далі, будь ласка.

Діагор провів рукою по лисій голові (тінь на стіні ворухнулася — наче слизькою поверхнею кулі ковзнула гадина) і мовив:

— Того самого дня я вирішив поговорити з Анфісом та Евнеєм. Я знайшов їх у гімнасії…

Вигинисті, вологі руки здіймаються, звиваючись наче змії, бавляться з краплинами, що крихітними лусочками сповзають по них; лунає багатоголосий сміх, жарти перериваються шумом води; повіки — міцно стулені, голови закинуті назад; поштовх — і сміх знову розливається довкола. Якщо дивитися зверху, то на думку спадає образ квітки, утвореної тілами юнаків, або ж образ одного багатоголового тіла; руки — наче хвилясті пелюстки; пара пестить численну лискучо-слизьку голизну; вода вистромлює воложистий язик із рота жолоба; квітка з плоті звивисто рухається… Ураз важке дихання пари застилає нам зір туманною поволокою*.

__________

* Цей дивний абзац, який видається поетичним описом юнаків, що миються під душем у гімнасії, містить у синтезованій, але виразній формі майже всі ейдетичні елементи другого розділу, зокрема «вологість», «голова», «звивистий» або «хвилястий». Варто також відзначити повторення компонента «багато» і слова «луска», які траплялися й раніше. Образ «квітки з плоті» видається мені звичайною, не ейдетичною, метафорою.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Клуби пари знову розходяться, і можна роздивитися невелике приміщення — роздягальню, судячи з численних тунік і плащів, які висять на побілених стінах, — а також кілька юнацьких тіл різного ступеня голизни. Одне тіло без жодних залишків одягу лежить долілиць на лаві, тимчасом як смагляві руки жадібно ковзають по ньому, масуючи м’язи. Чути сміх: юнаки жартують після душу. Сичання пари, що здіймається від казанів з окропом, поступово стихає. Відхиляється вхідна завіса, і багатоголосий сміх вщухає. Високий сухорлявий чоловік із лискучою лисиною і акуратно підстриженою бородою вітається з юнаками, що квапливо відповідають йому. Чоловік говорить; юнаки уважно його слухають, однак намагаються не переривати своєї діяльності: вони далі одягаються чи роздягаються, витирають великими рушниками свої зграбні тіла, намащують хвилясті м’язи оліями.

Чоловік звертається до двох юнаків: один, із густим чорним волоссям і рум’янцем на щоках, нахилившись, зав’язує сандалії; другий — голий ефеб, якому масували м’язи. Обличчя його — як ми тепер бачимо — прегарне.

Приміщення, як і тіла, випромінює тепло. Туман вихорить і зміїться перед нашими очима, і картина щезає.

— Я запитав їх про Трамаха, — пояснив Діагор. — Спершу вони не дуже розуміли, чого я від них хочу, але обидва визнали, що їхній товариш змінився, хоч вони й не знали чому. А тоді Лісіл, інший учень, який випадково опинився поруч, повідомив мені неймовірну новину: ось уже кілька місяців Трамах потайки вчащає до однієї гетери з Пірея на ім’я Ясінтра. «Може, це через неї він так змінився, учителю», — насмішкувато додав він. Анфіс та Евней, соромлячись, визнали існування цих стосунків. Мене здивувала і певною мірою навіть прикро вразила ця новина, але водночас я відчув неабияку полегкість: звісно, зважаючи на ту благородну освіту, яку він здобув, мене турбувало, що учень приховував від мене свої ганебні візити до портової повії, одначе якщо проблема полягала лише в цьому, я гадав, що немає чого боятися. Я поклав собі знову поговорити з ним за слушнішої нагоди й розумними доводами вказати на помилку, якої припустився його дух…

Діагор замовк. Геракл Понтор запалив настінного світильника, і тіні голів розмножилися: товсті конічні двійники Гераклової заметушилися по саманній[22] стіні, кулясті Діагорові замислено завмерли на місці, їхні ідеальні обриси були порушені жмутиком білого волосся на потилиці й охайною борідкою. Коли філософ знову повів свою розповідь, голос його раптом немовби втратив усю силу:

— Але… тієї ночі, перед світанком, прикордонна варта постукала в мої двері… Якийсь пастух знайшов Трамахове тіло в лісі, недалеко від Лікавіту, і повідомив вартових… Коли тіло впізнали, то прийшли до мене, адже знали, що в його домі нема чоловіків, яким належить повідомляти такі новини, а його дядько Дамін — не в Місті…

Він знову замовк. Чути було далеку грозу й тихий звук, із яким Геракл стяв голову черговій інжирині. Діагорове обличчя скривилося, немовби кожне слово коштувало йому величезних зусиль. Він сказав:

— Може, це здасться тобі дивним, але я почувався винним… Якби того вечора мені вдалося завоювати Трамахову довіру, домогтися, щоби він