Чарлз Строс - Небо сингулярності, Чарлз Строс

об’єкти, і тепер його чекали о 18:00 в Південній Австрії, де було розташовано флотський орбітальний ліфт, звідки Мартін мав вирушити на геосинхронну верф.

Телеграми, подумалося йому, дуже нецивілізований засіб комунікації в порівнянні з електронними листами, для яких, скажімо, не потрібні дошкульні хлопчики-кур’єри, ладні витягнути вас із постелі заради підпису. Шкода, що в Новій Республіці немає емейлів, зате повно телеграм. З іншого боку, електронна пошта децентралізована, в той час телеграми — її повна протилежність. А Нова Республіка терпіти не може всяку децентралізацію.

Спрінґфілд одягнувся, поголився і спустився у вітальню, де зачекав на сніданок. Він убрався в тутешнє: темний піджак, щільні штани, черевики і сорочку з мереживним коміром, — але не дуже модного крою, щоби виказати таким чином своє нерозуміння нюансів. Мартін уже помітив, що іншосвітний одяг заважає, коли намагаєшся налагодити нормальні робочі стосунки з місцевими. Зате коли маєш тільки трохи незвичний вигляд, вони відчувають чужосвітність, і при цьому вона не тяжіє над ними, тому ладні будуть робити хоч невеличкі поступки, коли оцінюватимуть твою поведінку. Нова Республіка лишалася ізоляціоністським суспільством у будь-якій системі координат, і стосунки з нею складні навіть для такого досвідченого мандрівника, як Мартін, але прості люди принаймні докладали зусиль.

Мартін достатньо звик до місцевих звичаїв і замість того, щоб дратуватися, навчився сприймати нові образи з урівноваженою покірністю. Те, як від нього крутив свій аристократичний ніс консьєрж або як, понуривши погляд, пробігали повз застібнуті на всі ґудзики покоївки, стало просто доповнювати складну головоломку новореспубліканської моралі окремими фрагментами. Мартінові здавалися чужими всі запахи навколо: воскової мастики для підлоги, хлорки для відбілювання, вугілля з котельної чи шкіряних крісел у їдальні — аромати суспільства, що не пристосувалося до Пластмасової доби. Але не всі місцеві звички його ятрили. Коли за сніданком він знаходив на сусідньому стільці ранкову газету, що розгорталася із паперовим хрустом, то переживав дивні напливи гострої ностальгії, ніби, повернувшись на триста років назад у минуле, потрапив у рідну культуру, а не сидів зараз у глибокому космосі, десь за сто вісімдесят світлових років від своєї планети. З іншого боку, обидві ці подорожі, грубо кажучи, дорівнювали одна одній.

Мартін поснідав маслюками, яєчнею-соте з гусячих яєць і чудесно підсмаженими хлібцями з житньої опари, запивши все це кількома чашками лимонного чаю. Нарешті він вийшов із номера і рушив до адміністратора.

— Мені потрібен транспорт, — заявив він. Портьє підвів порожній погляд. — Організуйте, будь ласка, переліт до орбітального ліфта флоту в Кламовці. Чим швидше, тим краще. У мене з собою тільки ручний багаж. Я поки що не виселяюся, але мене не буде кілька днів.

— А, зрозуміло. Пробачте, пане. — Хлопчина чкурнув кудись по лабіринту кабінетів та службових приміщень, що ховалися за темними дерев’яними панелями вестибюля.

Незабаром він повернувся, тягнучи за собою консьєржа — високого сутулого чоловіка, вбраного в чорне з голови до п’ят, сірого, немов труп, із запалими щоками, який попри все поводився з урочистою гідністю цілого графа або князька.

— Вам потрібен транспорт, пане? — запитав він.

— Мені потрібно на базу флоту в Кламовці, — неквапом повторив Мартін. — Сьогодні. Негайно. Мій багаж лишається в готелі. Я не знаю, скільки буду відсутній, але поки що не виписуюся.

— Зрозумів, пане. — Консьєрж кивнув підлеглому, який умить притягнув три грубезні книги — розклад залізничних сполучень. — Боюся, за розкладом найближчий дирижабль до Кламовки тільки завтра. Але, гадаю, потягом ви встигнете туди надвечір. Якщо їхати прямо зараз.

— Мене влаштовує, — промовив Мартін, якого не відпускало відчуття, ніби негайне відправлення з готелю — єдине, чим він міг би вдовольнити цього консьєржа, крім хіба що впасти на місці як мертвий. — Повернуся за п’ять хвилин. Ваш помічник міг би зайнятися моїми квитками? Запишіть на мій рахунок.

Консьєрж кивнув із кам’яним виразом обличчя:

— Від імені готелю, бажаю вам плідної поїздки, — наспівом промовив він. — Маркусе, допоможіть добродієві, будь ласка. — І пішов собі геть.

Клерк розгорнув перший талмуд та запопадливо поглянув на Мартіна:

— Який клас шукати, пане?

— Перший.

Дивне уявлення про класи подорожі в Новій Республіці було першим, що Мартін засвоїв одразу:

— Мені потрібно бути там не пізніше шостої вечора. Повернуся за десять хвилин. Якщо ви зможете підготувати мій маршрут за цей час, то…

— Зрозумів, пане.

Мартін пішов долати свої чотири сходові марші до номера, залишивши клерка пріти над мапою та покажчиком до неї.

Коли він повернувся до стійки реєстрації з лакеєм, який, тягнучи по сумці в руці, крокував позаду, клерк уже був готовий провести його надвір:

— Ваші проїзні документи, пане. — Мартін поклав у кишеню витіюватий квиток, деталями більше схожий на паспорт. На вулиці його чекала парова карета. Він заліз усередину, кивнувши клерку у відповідь на його глибокий поклон. Самохідний екіпаж пахкнув димом і покотився в бік залізничного вокзалу.

Ранок видався туманним і вогким. Із вікон Мартін заледве міг роздивитися декор кам’яного фасаду будівель міністерства, яке вони минали.

У готелі могло бракувати телефонів, у країні могли забороняти комп’ютерні мережі, штучний інтелект і багато інших зручностей, тут могла діяти класова система за зразком вісімнадцятого сторіччя в Європі, але одна річ на цій планеті була бездоганна — її поїзди ходили строго за розкладом. Головний об’єкт зоряної системи, навколо якого оберталася Нова Московія, PS 1347 був молодим карликом третього покоління класу G2 віком менше двох мільярдів років (порівняно з п’ятьма мільярдами Сонця), а тому урановій руді в корі планети для критичної маси збагачення було не потрібне.

Екіпаж Мартіна загальмував біля перону, де понад мармуровою платформою вже