Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Але ж ти теж досі закохана в нього, правда? — я закотив очі.

— Ні, — буркнула сестра, — вже давно ні.

— Розказуй, — я хмикнув, — я бачив його фото у тебе в столі.

— Може я забула викинути…

— Діано, не бреши мені. Але скажу тільки одне — забудь Остапа. Він не для тебе.

— А ти вмієш підтримувати. 
Більше я нічого не відповів їй, а просто піднявся до своєї кімнати та ліг спати. Завтрашній день має бути насиченим, адже буду готувати до відкриття підвал для боїв. Вранці Діани вже не було, то ж я дуже цьому зрадів. Легко поснідавши, я вирушив до клубу. Але посеред дороги щось сталося з машиною і мені довелось зупинитись. Зрозумівши, що я сам нічого не зможу зробити, довелось викликати майстра. Я відійшов вбік, щоб зробити декілька дзвінків для перенесення своїх планів і в той час хтось випадково врізався в моє плече.

— Вибачте, — буркнув чоловік і пройшов далі. Я спочатку хотів огризнутись, але побачив знайоме тату на руці.

— Єгоре? Невже це ти? — я наздогнав його і мій колишній друг уважно спостерігав за мною.

— Захар…ого. Не вірю своїм очам.

— Я б мабуть ніколи не впізнав тебе. Якби не це тату, що придумували ми всією компанією.

— Так, — сумно сказав Єгор, — компанія… Якої вже давно нема.

— Ну це так, але що поробиш, — я знизив плечима, бо насправді мені було байдуже до цього.

— Ти мабуть спішиш на роботу, — він кивнув на мене, а точніше на мій одяг.

— У мене кожен день робота. А це мій звичайний стиль, дуже люблю костюми.

— Ясно.

— А ти що? Як сам? — я щиро поцікавився.

— На дні, — з посмішкою сказав Єгор і це трохи налякало мене, — пʼять років тому моє життя пішло шкреберть і я досі не можу вибратися з цього. Живу за рахунок свого брата. А ти, як мій кращий друг, навіть не поцікавився тим, як у мене справи.

— Вибач, — я трохи винувато опустив погляд, — я знаю, що сталося з твоїм татом. Мені дуже шкода.

— Ага. Дякую, — буркнув Єгор, — я вже маю йти.

— Слухай, — я вхопив його за руку вище ліктя, — але у мене для тебе є пропозиція.

— Чого тобі? — він ніби розізлився.

— У мене є робота для тебе. Ти не проти?

— Що? Яка?

— Поїхали зі мною. Я все тобі поясню. 
Єгор спочатку вагався, але потім підійшов майстер і сказав, що авто вже в порядку і можна їхати. Тому я не давав багато часу другу на роздуми, а майже затягнув його до автівки. Коли ми підʼїхали під клуб, то Єгор помітно оживився.

— Ти тут працюєш?

— Друже, бери вище, — я посміхнувся, бо дуже люблю те, чим займаюся, — це все моє. 
Ми зайшли всередину і мене відразу ж зустрів Євген. Розповів усі новини та заплановані зустрічі. Я ж представив йому Єгора і сказав, що він наш майбутній працівник. Ми пройшли вниз сходами і зупинились біля дверей. Я відчинив їх і запросив Єгора всередину.

— Ого, — вигукнув він, коли побачив цю величезну арену.

— Ти ж завжди цікавився спортом, правда.

— І що ти хочеш, щоб я робив?

— Ну… брати участь в боях не пропоную. Це добровільно. Проте мені тут потрібен надійний та міцний охоронець. Як тобі ця пропозиція?

— Ти це зараз серйозно? — Єгор підняв одну брову.

— Мій бізнес це моє все. І я хочу, щоб тут було все бездоганно. Тому мені потрібні лише надійні люди. 

— Але…наскільки це законно? — почав сумніватись Єгор, а я почав відверто злитись через це.

— Яка різниця? — злісно сказав я, — ти будеш отримувати стільки. І ніякі проблеми тебе не хвилюватимуть, — я показав йому суму на екрані телефону і зауважив, як сильно Єгор здивувався.

— Ого, — сказав він, — ти розігруєш мене?

— Аж ніяк. Ти потрібен мені, Єгоре. Ти згоден? 
Я уважно спостерігав за тим, як в його голові киплять думки. Він точно сумнівався у своєму рішенні, але врешті вибрав позитивний розвиток подій та погодився. Ми потисли руки і я провів його нагору до бару, щоб відсвяткувати його нову роботу. Єгор трохи розповів про своє життя, але я не дуже уважно це слухав. Бо мені було просто байдуже. Я найняв його лише тому, що мені справді була потрібна людина на це місце. А довго шукати не було часу. То ж він просто дуже вдало зʼявився мені на шляху. Тим більше, він справді колись дуже любив спорт. Тим більше, дивлячись на його вигляд, я дійсно розумів, що йому потрібні гроші. 
Ми ще трохи порозмовляли, але потім зʼявився Євген з інформацією, що Ігор хоче розповісти мені щось цікаве. Тому з Єгором довелося попрощатися.

— І до речі, — сказав я, — ти можеш сказати Остапу, що ти працюєш на мене. Але це усе. Він не повинен навіть здогадуватися, що це за місце. І що тут відбувається. Гаразд? — я сказав суворо, як справжній начальник. Єгор спочатку дивився здивовано, та потім стверджувально кивнув. Я не дозволю цьому Остапу знати щось більше про мене. Не тоді, коли я хочу використати його.