Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Ці прикраси, як і обручки з браслетами, амулети, між іншим, нерозумна дитино! - обурився він. - вони здатні відлякувати морських духів і захищати власника від зла. Хей, може ми, пірати, і забобонні, але коли твоє життя залежить від волі вітрів і міцності дерев'яної шкаралупки, яку ти звеш кораблем, то, знайте, дуже хочеться пошукати допомоги у вищих сил.

Азалія вже давилася від сміху.

- Дядьку, ти звеш свого капітана нерозумною дитиною?! Та ще й “тикаєш”. Чи не забагато я дала тобі свободи? - звела брову піратка. - Хочеш тиждень бути прив'язаним на кормі, замість тої дерев'яної богині? 

Боцман відступив на крок назад і заспокійливо замахав обома руками:

- Капітан, спокійно! Я лиш переймаюся, що ви зовсім не носите ніяких оберегів. Тоді, як ви зможете захиститися від демонів!

Азалія хижо усміхнулася:

- Цього я не боюся. Хоча...А, може, я сама демон? - її очі на мить блиснули жовтим променем, так як блищить сталь. - І ми так і не поговорили, як тебе покарати за порушення субординації!

Боцман уже тихо тікав через двері:

- Іншим разом, пані капітан! Іншим разом! Я краще зроблю ще раз обхід!

Капітан уже тихо сміялась вголос:

- Боцман! Знай! Я тобі ще згадаю, що ти назвав мій корабель дерев'яною шкаралупою!

- Тисячу вибачень, капітан! Тисячу вибачень! - почулося уже за дверей.

- Ну і слух! - все ще тихо сміялась Азалія. Тихо, бо не хотіла розбудити Русала. Бачте, хоч вона дала йому ім'я, мислено не могла називати його Діланом. Прив'язуватись не хотіла, чи що…

До того ж вона все ще не могла собі відповісти на запитання: чому поселила його у власній каюті? Хоча, я думаю, це цілком зрозуміло. Жіноча цікавість перевершила піратську жорстокість. 

А чому не хотіла розбудити його?

Все тому, що вже місяць як вони подорожували разом. А він не промовив і слова, навіть в очі не дивився. І робив цілком вигляд, що нічого навколо не існує, ніби він на пустинному острові.

І це мовчання…

Що б вона не казала. 

Що б вона не робила. 

Неймовірно бісить і створює якусь мляву незручність.

До того ж його мовчання поряд завжди.

Коли вони їдять за одним столом. Коли матроси відпускають свої похабні жарти. 

Коли в злобі капітан хапається за хлист, готуючись покарати чергового моряка за недбалість. Навіть, коли шторм, б'є блискавка і робити нічого, окрім того, щоб поговорити.

А ще він ніколи не торкається її полиць з книгами. Хоча в цьому Азалія і сама винна. 

В перші дні Ділан потайки брав книги, аби скоротати час. Азалія побачила і, усміхнувшись, зробила їдку ремарку: 

- Хм, німий - це мінус, але грамотний - це, безумовно, плюс. Такі… на ринку ціняться вище…

З тих пір він і не торкався книг. Ні разу. 

Тоді вона не задумувалась про те, що сказала. Азалія - капітан піратського судна, її образ мислення уже давно вертиться навколо наживи. Тож вона добре вміє оцінювати товар. І тому люди, тварини, речі і цінності вже давно з першого її погляду обчислюються у монетах.

А зараз Капітан відклала свої папери, встала з-за столу і, намагаючись не стукати підборами по дереву палуби, підійшла до дивану, де все ще спав Ділан.

Вона постояла так лише хвилину, поринаючи у якісь свої думки. Ще через хвилину вона зітхнула і промовила:

- Завтра буде день. І завтра час Великого ринку…

Піратка потопталась на місці ще трохи, а скоро полишила сплячого і, задувши свічку, пішла спати. От тільки вона не знала, що тільки-но вона відвернулась, русал розплющив очі.