Террі Пратчетт - Глиняні ноги, Террі Пратчетт

— Ти кришишся! Ти не глина, ти — хлібина! І то недопечена!

Вона вихопила меча. Зазвичай він їй не був потрібен — вистачало її фірмової посмішки.

Ґолемова рука знесла кінчик леза.

Вона нажахано втупилася в скалічений клинок і ледве встигла зробити сальто, тим самим знову уникнувши глиняного кулака, який шугнув перед її обличчям.

Але під ногу їй трапилася свічка — і Анґва важко гепнулася на підлогу, лише в останню мить відкотившись з-під глиняної ступні.

— Де ти подівся? — заволала вона.

— Чи не могла б ти підманити його трохи ближче до дверей? — спитав голос із темряви над її головою.

Морква виповз з-під хиткої конструкції, що підтримувала конвеєр.

— Моркво!

— Я майже готовий...

Король-ґолем ухопив її за ногу. Вона щосили копнула другою й поцілила йому в коліно.

До її безмежного подиву, від удару коліно тріснуло. Але вогонь всередині ґолема все ще палав. Здавалося, він стримував уламки глини від розпаду. Що б із ним не робили, цей ґолем міг триматися на ногах, навіть якби став лише щільною хмарою пилу.

— О. Чудово, — сказав Морква і стрибнув з рами підйомника вниз.

Він упав просто на ґолемову спину, обхопив однією рукою його шию й почав гамселити його по голові ефесом меча. Ґолем похитнувся і безуспішно спробував стягти Моркву зі свого загривка.

— Треба витягти слова! — прокричав Морква, тим часом як глиняні руки все намагалися вхопити його. — Це єдиний... спосіб!

Король хитнувся вперед і врізався у штабель ящиків, які розлетілися на друзки, засипавши підлогу свічками. Морква вхопив чудовисько за вуха і спробував їх покрутити.

Анґва почула капітанів голос:

— Ти... маєш... право... на... адвоката...

— Моркво! Не відволікайся на права, нехай тебе!

— Ти... маєш... право на...

— Зачитай йому тільки останній параграф!

Від дверей почулися звуки якоїсь метушні, і в приміщення з оголеним мечем вбіг Ваймз.

— О боги... Сержанте Щебеню!

Щебінь негайно матеріалізувався за його спиною.

— Будь ласка, вашу фірмову стрілу в голову!

— Якщо ви так наказуєте, ваша милосте...

— У ґолемову голову! З моєю все гаразд! Моркво, геть звідти негайно!

— Не можу відкрити його черепа, ваша милосте!

— Та відпустіть цю потвору, і ми всадимо їй у вухо шість футів сталі!

Морква вперся в ґолемові плечі, вичекав момент, коли той зашпортався, і стрибнув. Він незграбно впав на купу свічок, яка одразу ж розповзлася навсібіч. Капітанова нога підвернулася, він покотився підлогою і врешті-решт врізався в нерухомий шмат глини, який колись був Дорфлом.

— Агов, пане, погляньте сюди, — сказав Щебінь.

Король обернувся.

Подальших подій Ваймз до пуття не розібрав — так швидко все сталося. Він устиг помітити тільки, як щось промайнуло в повітрі, та почути «брязь», коли стріла відрикошетила, й одразу ж — вібруючий хрускіт за своєю спиною, коли вона загрузла в одвірку.

А ґолем уже нахилявся над Морквою, який з останніх сил намагався відповзти.

Ґолем замахнувся — і...

Ваймз навіть не помітив руху Дорфла — просто ґолемова рука раптом опинилася на зап’ясті короля.

Два вогники палали в Дорфлових очах, ніби крихітні наднові.

— Чш-ш-ш!

Від несподіванки король заточився, а Дорфл, використавши руку супротивника за точку опори, піднявся на те, що лишилося від його ніг. І одночасно піднялась його друга рука.

Час уповільнив свій біг. В усьому всесвіті не рухалося ніщо, крім Дорфлового кулака.

Він рухався, ніби планета, чия швидкість у космосі не помічається — тільки плавна нездоланність руху.

І тут вираз обличчя короля змінився. За частку миті до удару він посміхнувся.

А тоді голова білого ґолема вибухнула. Ваймз пізніше пригадував це як уповільнений фільм: одна безмежно довга секунда, протягом якої розпливалися навсібіч черепки.

І слова. Десятки, сотні клаптиків паперу закружляли в повітрі, помалу опускаючись на підлогу.

Разом із ними, повільно й тихо упав король-ґолем. Червоне світло згасло, тріщини розкрилися, і ось на цьому місці лишилася... гора черепків.

На яку впали рештки Дорфла.

Анґва та Ваймз підбігли до Моркви одночасно.

— Він ожив! — кричав капітан, намагаючись піднятися на ноги. — Та потвора хотіла мене вбити, і Дорфл ожив! Але ж той витяг слова з його голови! Ґолеми не можуть без слів!

— Ґолеми, які його створили, перевантажили своє дитя, — сказав Ваймз.

Він підняв кілька клаптиків.

...ДАЙ МИРУ Й СПРАВЕДЛИВОСТІ ВСІМ...

...ПРАВ НАМИ МУДРО...

...НАВЧИ НАС СВОБОДИ...

...ВЕДИ НАС...

«Нещасна потвора», — подумав він.

— Ходімо додому. Тебе поранено, — говорила тим часом Анґва Моркві.

— Ви мене чуєте чи ні? — промовив капітан. — Він живий!

Ваймз опустився біля Дорфла на коліна. Потрощений глиняний череп був таким же пустим, як шкарлупа від яйця, яким ви поснідали вчора. Проте в кожній очниці й досі лишалося по крихітній іскорці.

— Уш-ш-ш, — просичав ґолем так тихо, що Ваймз не був упевнений, чи йому не почулося.

Глиняний палець зашкріб по підлозі.

— Він намагається щось написати, — припустила Анґва.

Ваймз витягнув записника, підсунув його під Дорфлову руку й акуратно вклав у його пальці олівця. Всі дивилися на руку, яка дещо нетвердо, але з притаманною ґолемам механічною точністю написала вісім слів.

Після цього рука завмерла. Олівець випав із пальців і відкотився вбік. Вогники у Дорфлових очах востаннє зблиснули і згасли.

— О небо, — видихнула Анґва. — То їм не потрібні слова в головах...

— Ми можемо його відновити, — хрипко вимовив Морква. — Ми ж маємо знайомих гончарів.

Ваймз подивився на написане, а тоді — на рештки Дорфла.

— Пане Ваймз? — сказав Морква.

— Так і зробіть, — відгукнувся той.

Морква зморгнув.

— І візьміться за це просто зараз, — додав Ваймз.

Він знову поглянув на карлючки в своєму записнику.

СЛОВА, ЯКІ В СЕРЦІ, НЕ ЗАБЕРЕШ.

— А коли ви його відновите, — сказав він, — коли відновите... дайте йому голос. Розумієте? І зверніться до когось щодо своєї пораненої руки.

— Голос, ваша милосте?

— Виконуйте!

— Так точно.

— Добре, — Ваймз нарешті зосередився як слід. — Ми з констеблем Анґвою все тут оглянемо. Ідіть.

Він постояв хвилю, спостерігаючи, як Морква та троль виносять рештки ґолема з цеху.

— Гаразд, — сказав він. — Ми шукаємо миш’як. Може, десь тут знайдеться якась окрема майстерня. Не думаю, що вони стали б складати отруєні свічки разом зі звичайними. Смішинка розбереться... А де капрал