Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

Це щось нове, фундамент, з якого все почнеться. Те, що я тільки збираюся створити. Я відчуваю поколювання в кінчиках пальців від бажання скоріше почати і, не замислюючись, беруся підраховувати, у скільки нам обійдеться ремонт і що потрібно зробити в першу чергу. До початку навчального року ще чимало часу. Чи встигну я привести все у відносний порядок? Але ж, крім ремонту і благоустрою, потрібно знайти викладачів, бібліотекаря та інший персонал, організувати поставку припасів, створити хоча б прототип навчальної програми, розіслати по всіх містах Флейм повідомлення для юних відьом про можливість вступу до Школи… Предки, чи це не забагато для мене?

— Що я можу сказати? Тут чимало роботи, — оцінливо присвистує Левіс, заглядаючи у внутрішній двір.

Я зупиняюся навпроти центральних воріт — монолітних, важких і високих, прикрашених карбуванням і зовсім не пошарпаних часом. Тут зарості дикого винограду менш густі, хоча Раді доводиться зірвати пагони плюща, які зазіхнули на цю величну старовину. Я бачила, як відкриваються ці ворота, всього кілька разів: через них впускали юних відьом в перший день навчального року. А решту часу ми користувалися бічними хвіртками.

— Отже давайте почнемо, — кажу я і прикладаю обидві долоні до стулок воріт.

Звичайно, вони не піддаються, навіть не відгукуються на мої зусилля. Але ось поверх моїх рук накладаються руки Ради і Карісси. Трохи вище нас стулки штовхає Левіс.

І відбувається диво: ворота скриплять, тремтять, піддаються під нашими руками і раптом різко відчиняються. Я першою влітаю у новостворений отвір, насилу втримуюсь на ногах і від полегшення починаю сміятися. До мого голосу додаються інші голоси. Я відчуваю ейфорію і дещо нове, незнайоме. Я б назвала це відчуттям правильності того, що відбувається.

Ми сміємося; я кружляю внутрішнім двором Пташиного дзьоба і бачу, як багато справ і турбот чекають на мене. Але цей новий, щойно відкритий шлях мені безумовно подобається.