Хосе Доносо - Розпутний птах ночі, Хосе Доносо

одного разу Брихіда була надто знервованою, аж раптом зателефонувала вранці в офіс мого чоловіка й, незважаючи на його опір, дала йому вказівку продати всі її цінні папери і придбати їй золота. Мій чоловік подумав, що Брихіда з’їхала з глузду. Але оскільки золото завжди в ціні та він від цього нічого не втрачав, він так і зробив. Найцікавіше в цій історії те, що після цього інциденту мій чоловік ходив насуплений, нервовий… Аж доки одного дня не прокинувся рано й, незважаючи на те, що інші маклери дивилися на нього, як на божевільного, зібрав усі наші акції й інші цінні папери, продав їх і купив золото, так само, як Брихіда. Він так і не зміг пояснити, чому він це зробив. Єдине, що я знаю, що врятував його зовсім не талант біржового маклера, як про це казали за кілька днів, коли на міжнародній біржі стався неймовірний обвал і багато хто втратив усе, а дехто навіть покінчив із собою… Ми ж усе зберегли, і згодом, коли люди продавали за безцінь дорогі речі, ми вигідно їх купували.

— Місіа Ракель, якщо ви хочете зробити пожертву грошима Брихіди, то чому не на Місто Дитини…

— Ви ще більш простакувата, ніж здаєтеся, матінко Беніто. Дозвольте продовжити: коли я овдовіла п’ятнадцять років тому, Брихіда не хотіла, щоби хтось чіпав її гроші, які мій чоловік вклав у міську нерухомість, коли та дешево продавалася після обвалу біржі. Його офіс управляв цією нерухомістю. Вона не довіряла нікому, крім нього. І мене. Тому коли помер мій чоловік, Брихіда забрала всі свої гроші з його офісу і переписала на мене разом зі всіма будинками та квартирами, кажучи:

— Але ж, місіа Ракель, я ж не вмію ні читати, ні писати, ні навіть підписувати, хай краще все це буде оформлене на вас. Бачите, матінко Беніто? Тиранія слабких: хлопчаків, що сміються над випатраними кишками, не запроторюють до в’язниці, щоб провчити, глухонімий виривається з лап поліції, а операція доктора Асули випустила мене на волю, адже більше ніхто не бажає нічого мого… Ми чуємо, як ця істота говорить із пресвітерію, цей силует, освітлений червоним світлом, що жевріє в лампадці: відтоді я стала управляти статками Брихіди. За ту ренту, яку вона накопичувала в дірці матраца, я купувала їй нові будинки і квартири. Оскільки їй не подобалося «вештатися вулицями», як іншим служницям, яких вона за це зневажала, мені доводилося робити за неї все: я їздила на оглядини будинків, виставлених на продаж, описувала їй їх, обговорювала район, якість будівництва, тоді Брихіда казала мені, щоб я дала їй час подумати, й наступного ранку, приносячи мені до ліжка сніданок і свіжу газету, вона казала:

— Купуйте.

— І замість того щоб полежати в ліжку, гортаючи свіжий журнал мод чи балакаючи по телефону з невістками, я мусила прокидатися дуже рано і їхати на укладання угоди з купівлі будинку чи землі для Брихіди. Вона нотаріально передала мені свої повноваження, матінко Беніто. Жахливо, коли на одну людину звалюють повноваження іншої. А оскільки вона не любила сваритися, то лише бурмотіла: кажуть, що люди зараз такі сварливі й нахабні, — і так делегувала мені збирати ренту з її орендарів. Я підписувала за неї чеки, всі угоди з купівлі-продажу укладалися на моє ім’я, я бігала до нотаріусів, шукала хороших сантехніків, які б могли навести лад у ванній, яку орендарі, котрих треба було виселити, бо вони були неодружені, рознесли вщент, зрештою, я робила для неї все. Мені подобалося працювати для Брихіди, матінко Беніто, нема причин це заперечувати, це мене розважало, до того ж ті її безглузді гроші, єдиним призначенням яких було примноження, були значно більшими за все, що я успадкувала. Вам відомо, що життя такої жінки, як я, коли діти виросли, а за решту відповідають управителі, є доволі нудним. Тож, аналогічно до моїх подруг, які розважалися, граючи в бридж, я розважалася тим, що примножувала ці марні, гіпотетичні статки, допомагаючи їм рости, ніби раковій пухлині, не маючи жодної причини, не слугуючи жодній меті. То була гра. Але я в неї не грала, гра гралася мною, тому що я не могла з неї вийти, я підсіла на неї, бігаючи від квартири до квартири, гніваючись через розбите скло, підхоплюючи бронхіт у коридорах Брихідиних прибуткових будинків, у її мурашниках я віддалялася від своїх подруг, занехаювала своїх онуків, які цікавили мене тепер менше, ніж ця гра, я зривала голос, кричачи на орендаря, який не хотів або не міг вчасно заплатити, а Брихіда лише чекала на мене в моїй теплій оселі, як завжди, спокійна і стримана, зі своїми елегантно підібганими сивими косами. Вона схилялася переді мною, щоб зняти з моїх ніг брудні черевики, бо я мусила оббігти все місто, щоб перевірити, чи справді одні орендарі здавали свої кімнати в суборенду, як про це кажуть, а я не хочу, щоб мої будинки хтось здавав у суборенду. Увечері, коли я падала на ліжко, знеможена від цієї гри, у якій мене ув’язнила Брихіда, вона приносила мені чашку чаю і кілька тонесеньких тостів, таких, як я люблю, і, з повагою схрестивши руки, розпитувала мене поруч із моїм ліжком: чи не переплатили ми за шпалери для квартири Рикельме, кажуть, на Сан-Ісидро є фабрика, яка виготовляє дуже гарні й дешеві шпалери… Кажуть, кажуть, кажуть… Не знаю, звідки до неї долинають ці голоси, які кажуть, і я, гнана цими «кажуть», зривалася, щоб і далі грати в цю гру безглуздих Брихідиних грошей. Коли мені спала на думку невдала ідея запропонувати їй скласти заповіт, вона дуже розплакалася, звісно, тепер, після стількох років служби ви більше не хочете допомагати мені з моїми грошиками… І все стало тільки гірше, коли я сказала їй: ні, що ви, я просто хочу пояснити вам, що вам більше не треба бути моєю робітницею, що ви багата жінка, яка може жити в одній зі своїх квартир разом із маленькою дівчинкою… як-от Ірис Мателуна, щоб вона вам прислужувала, на ваші ренти ви можете жити, як королева… ох! Бачили б ви, як вона плакала: ви просто хочете позбутися мене, тепер, коли я стала стара, викинути мене на вулицю, як сміття. І тоді ображена Брихіда, яка ніколи не пробачила мені пропозицію переїхати в одну з її квартир, вмовила Інес дозволити їй оселитися в цьому домі, сказавши, навіщо їй жити у мене, коли вона ні до чого не придатна. І сталося так,