Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

– Лерде! Лерде! Відьма, відьма! Вона мене прокляла!

Прокляла? Що за маячня?

Та коли за спиною Бетсі з'явилася Даная, не повірив своїм очам.

На дівчині була та сама сукня, що я розірвав, тільки тепер, краї тримала разом якась ганчірка. Нитки стирчали на різні боки. Волосся відьми – розпущене і виглядало так, ніби вона місяць не мила й не розчісувала його.

Та найбільше мене вразило її лице – перемазане чорною сажею і кров'ю. Я і звідси відчував, що це її кров!

Відкинувши голову назад, вона голосно зареготала.

– Шановні Лерди та Лердесси, а ось і відьма! – закричала Даная.

Повернувшись до Бетсі, дівчина дунула їй у лице і бідна жінка знепритомніла.  Скоріше від жаху, аніж чогось іншого.

Мене так ошелешив її вигляд, що я не одразу помітив маленьку ручку, яка злетіла наверх і блимнула синім. Губи дівчини швидко заворушились.

Можливо, якби я був готовий до того, що вона використає закляття я б його перехопив, як і будь-хто в залі. Та вона жодного разу не намагалася нічого такого утнути і я аж ніяк не очікував побачити її в такому вигляді.

І хоча, більша частина синіх іскр полетіла до стін, дівчина встигла розкрити долоню і дунути. Закляття спрацювало.

Я не одразу зрозумів в чому справа, бо ані я сам, ані інші драконоборці нічогісінько не відчули.

Та й викид магії був таким мізерним, що і магією це назвати було складно.

Несподівано, жінки навколо нас почали несамовито реготати.

Іветта зігнулася навпіл і істерично засміялася. А потім, витріщила очі, і спробувала затулити собі рота долонею, та в неї нічого не виходило, рот відкрився сам по собі й вона закричала:

– Я спала з усіма охоронцями мого батька! – вона знов спробувала затулити собі рота, але здригнулася всім тілом і заверещала – І мені це подобалось, батьку, чуєш! Ще хочу! І це я насипала тобі блювотний корінь в суп, Армане! Це я вкрала у батька Керес!

Дівчина побігла геть, розштовхуючи гостей.

Та то був тільки початок.

– В Лерда Сива Хижого величезний хрін! – закричала Лерда Віргінія.

Мати чотирьох дітей і дружина зовсім не Лерда Хижого.

– А я підкладаю панчохи собі у ліф, щоб груди здавалися більшими! – заголосила та сама дівчина у синій сукні.

– Я люблю шмагати свого чоловіка! Я підглядаю за своєю сестрою і її чоловіком! Я їм печиво у ліжку! Мій чоловік мене не задовольняє! – неслося з усіх боків.

Жінки бігли хто куди, затуляючи рота обома руками.

Дехто з драконоборців стояв не знаючи, як взагалі на все це реагувати.

Здійнявся ґвалт і в цьому шумі, я почув сміх.

Підняв очі й глянув на відьму, що все ще стояла нагорі та нестримно сміялася. Її сміх різко обірвався, коли вона зустрілася поглядом зі мною.

Зіниці розширилися і дівчина побігла геть. Не зважаючи на тих, хто шукав мене, понісся слідом.

Я не знав, що з нею зроблю, як впіймаю.

Абсолютна чорна лють заполонила моє єство.

Проклята ідіотка! Що я тепер скажу раді?! Я різко зупинився. Далеко все одно не втече, навіть, якщо із замку вибіжить!

Треба спуститися вниз і розібратися з гостями та наслідками.

Круто повернувшись, я знов спустився.

До мене одразу ж підскочив батько Армана, Ежен Чорний:

– Що це таке було, Лерде Айване, ви на очах у всіх принизили мою дочку!

– Тобто, це я заставив її кричати те, що вона кричала? Це я змусив її вимагати, щоб я показав відьму? Це я звик отримувати все, що забажаю і тому не знаю, де слід зупинитися? – проговорив крижаним тоном.

– Ви ще смієте….

– Смію, ще і як, мені ця відьма не для розваг потрібна, а ваша пустоголова донька зараз можливо зруйнувала те, над чим я працював вже цілий рік!  – я кричав – Раджу вам відшмагати її хоча б раз!

– Аякже! Тільки, хто винен в тому, що у вас в замку живе некерована відьма, яка змогла використати магію перед цілим натовпом драконоборців, та ще й посеред зали з антимагічним артефактом!

– Я з нею розберусь!

– Ви повинні її вбити, Лерде Айване! Я буду цього вимагати у ради!

Я холодно кивнув, взявши себе в руки.

– Вимагайте, якщо ваша ласка. Та не забудьте сказати, хто це все затіяв.

Арман підійшов до нас і глянувши на мене проговорив:

– Батьку, я думаю, що нам всім треба охолонути, врешті-решт, окрім сміху і криків нічого не сталося, та й ця відьма тільки на таке і здатна, повір мені.

Ежен повернувся до сина і стис кулаки:

– І тобі плювати на приниження твоєї сестри!?

– Звісно ж ні, батьку, та вона сама винна. Ходімо, треба її знайти.

Мій друг забрав свого батька і я очікував, що окрім Ежена Чорного на мене посиплються звинувачення з усіх боків.

Та, як не дивно, цього не сталося.

Тільки Райнан Мисливець підійшов до мене:

– Айване, я добре знав твого батька, і тебе знаю з дитинства. Я тобі вірю, проте, доведеться щось зробити з дівкою. Вона тобі ще потрібна?

Я кивнув.

– Тоді, тобі важко буде вмовити раду залишити її живою.

– Я це знаю, утім, ви ж не будете заперечувати, що завдяки їй, наші бійці перестали вмирати. Драни проривають кордони все частіше.

– Я і не заперечую, і розумію, що ті зілля від іншої відьми не дістати. Вони скоріше здохнуть, аніж зроблять щось таке. Та й ця нікого не вбивала, – він помовчав – та все одно – вона відьма.

З цими словами він пішов до холу.

Що ж, веселощі скінчилися!

Коли в залі нікого не залишилось, з'явився Арман.

– Перед тим, як зберешся вбивати свою відьму, глянь-но сюди.

Він розкрив долоню і я побачив чорну кульку, в якій час від часу спалахувала блискавка.

– Де ти це взяв? – здивовано спитав.

– У сумочці Іветти, і це Айване, не просте закляття, а смертельне, певно воно б не вбило, артефакт би не дав, та скалічило б точно.

– Якого Драна, Армане! Навіщо воно твоїй сестрі?