Чак Паланік - Виправний день

вона розписала свою теорію, що він, мабуть, ніколи не емігрує. Не тому, що вона його сестра-суперниця, а тому, що говорить правду.

От лише Естебан перевів тему й заговорив про те, як історія має модель. Розводився про те, як геї та лесбійки завжди жили за стінами монастирів і конвентів, де зберігали знання давнього світу й укладали таємниці світу природи, схрещуючи солодкі боби і впевнюючись, щоб Темні віки не знищили спадок людської цивілізації.

От лише Ґевіна не хвилювала перспектива спостереження за сексом бобів, поки його чудове, гаряче, готове до порнографії вісімнадцятирічне тіло сортує сміття. І він збирався все це сказати, коли якийсь адміністратор вийшов на подіум і натякнув Естебанові, що в нього важливий дзвінок за кулісами, й Естебан пригнувся і вибіг туди, щоб відповісти, адміністратор нахилився до мікрофона і назвав Ґевінове ім’я, не приязним голосом, і сказав, що Ґевін мусить підійти до адміністрації, де його хтось очікує.

Ґевін пішов у зону прийому, і там була дівчина зі стількома татуюваннями, що він замислився, чи її хлопець після сексу не лежить у ліжку й не читає її тіло як задню частину коробки пластівців. У ту ж мить кістлявий старий чоловік із відвислою шкірою на руці, який весь блищав висохлою кров’ю, голий скривавлений чоловік пройшовся дальнім кінцем приміщення. Смердючий стариган, його груди і спина сочилися незліченними маленькими ранами. Ґевін не стримався. Його всього пересмикнуло від огиди й він навіть станцював так, ніби пройшов крізь велику павутину. То був не Нік, але щось схоже. Ґевін глянув на свою сестру й сказав:

— Твій.

Майже не бачив своє достоїнство Чарлі протягом останніх днів, настільки часто воно занурювалося в одним із вологих отворів Шасти. Вона його ховала й над ним гарувала, доки Чарлі не дякував долі, що Шаста — його остання жона, а не перша. З дня на день жони на його полях і у дворі почнуть розроджуватися дітьми. Вони вистрілюватимуть дітьми люто і швидко, як готовий попкорн. Багатьох благословив він із різницею в кілька хвилин. Їхній плодовитий період лучитиметься з такою ж невблаганною швидкістю і повторюваністю, з якою він засаджував своє лордське сім’я.

Було серед цих жінок багато таких, що не тішилися служінням йому.

У жодній жінці, окрім Шасти, його достоїнство не могло знайти достойну пару. У її вологих обіймах провів він надто багато часу. Як той невситимий сукуб була вона! Після неї він лишався відвислий. Майже оніміла його виснажена мошонка, та все одно стала гіперчутливою до кожного підстрибу коліс карети!

У дуже вдалий момент відбувається це скликання Ради вождів. Якщо Шаста досі без дитини в нутрі, то це завдання йому не під силу.

Хоча інтуїція і надія натякали на протилежне… Позеленілою була вона останнім часом. І кілька разів зривалася під час ранкової трапези й летіла вивергати кусні їдження до палацового виходка. Коли не підводить королівська мудрість, Чарлі зачав межи ніг її спадкоємця.

Готував Чарлі для Тора значну жертву. Удосталь солодкої брукви і смачних дроків у ній, предосить, щоб наситити бога. Тепер, коли він зі своєю дружиною до тихого міста підійшов, неймовірно тішився вождь із того, що добру волю Одіна та Локі отримав. Бо обернулося покинуте містечко Портленд на ніщо, крім густого лісу на околицях. За минулі місяці нагромадилася тут рослинність, об’єднавшись у непроникні джунглі квітучої буддлеї, що її обвивали товсті лози бирючини, які прохромлювала задушлива ковдра озерець ялівцю. Ці занехаяні околиці склали міцний бар’єр.

Менша армія кріпких мечників не прорвала б собі шлях крізь сплутану стіну схрещеної чайної троянди і неприрученого бузку. Будь-яку дружину, меншу, ніж у Чарлі, проковтнув би натиск пірамідної туї.

І навіть не рослинність найбільшу проблему для них становила. Божевільні місцеві жителі є постійною загрозою, як показала якась рвучка постать. Засмикана маріонетка, скелетоподібний стариган, зодягнений в один лише блиск із висохлої крові. Фантом, прохромлений ранами без ліку, на мить виник у полі зору королівської дружини. Викрикнуло воно: «Волтере!» — і вмент зникло. Розчинилось у щільній осоці.

Удосталь часу минуло, щоб місто можна було вважати безпечним. Достатньо безпечним. Більшість тих, хто залишився, вже пожерли одне одного, а ті, хто вижив, — слабкі й нечисленні вони. Поки королівська процесія гарувала над тим, щоб звільнити шлях, звідкись долинули ледь чутні звуки мелодії. Невідь-де, невідь-який музи´ка творив звук на якомусь струнному інструменті. Капітан гвардії закликав до тиші, лісники і лицарі припинили рубати.

Лише солов’ї переривали мертвий спокій примарного міста цього. Музика гучнішала, її джерело наближалося, коли врешті на видноті постать об’явилася.

З хащів смерті та спустошення чоловік вийшов. Не більший за скелет, з обтягнутих шкірою кінцівок звисали жмутки лахміття. Обличчя обідранця наче загубилося за бородою густою і косматого волосся пелехами. У руках держав він гітару і бринькав на ній. Настільки заглибився у творення музики, що ступив поміж королівського оточення і вже тоді зупинився на місці. Стихла пісня, лише пташки розривали тишу.

Чарлі, що розвалився в кріслі своєї карети, захопили музикальні здібності незнайомця. Вождя виснажили звичні манірні жонглери і йодлери.

— Агей, бродяго! — озвався він із оксамитового м’якого нутра карети. — Домові якомусь належиш альбо господарю?

Пройдисвіт підняв погляд від гітари. Він не відповів, цей нахабний негідник, лише знову взявся м’яко погладжувати інструмент свій.

Лісоруб із товариства вождя загрозливо підняв лезо своє.

— Ану відповідай! — ступив він назад, готовий відрубати кудлату голову. — І відповідати годиться лише затвердженою біломовою Білії!

Чарлі гукнув знову:

— То що, чоловіче? Вольний, щоб рабом моїм зробитися?

П’янчуга припинив музикувати.

— А хто ж то мені в хазяї намірився? — процідив він.

Один із товариства, королівський лічець, заговорив.

— Ах ти мужичара репаний! До тебе сам Чарлі мовить, вождь першого роду. Муж королеви Шасти прекрасної, визвольник Білії!

Зачувши похвалу таку, підвів підборіддя Чарлі, й груди його від гордості роздулися. Виставляючи напоказ свої рукавички зі штучної шкіри, він підняв руку, начебто щоб поправити дорогу золоту корону.

Оскал музи´ки ніби вітром здуло. Обличчя обвисло від зачудованості, й він глибоко вдихнув. Заходився мимрити:

— Мілорде, про вас я відаю… — опановуючи себе, він приклав відкриту долоню до серця і з повагою вклонився. Піднявши погляд, він запитав: — А шляхетна жона ваша припадком не Шаста Санчез із Саутіст-Лінкольн-стрит, що в середню школу Франкліна ходила, на півставки в «Старбаксі» працювала і воротаркою в міській футбольній лізі була?

Усіх присутніх охопило мовчання. Чарлі відчув загрозу, можливо, суперника. Обережно поспитався він:

— Знакомитий ти зі ставною дівицею, про яку мова йде?

Незнайомець заперечив.