Джоан Харріс - П'ять четвертинок апельсина

підвалі кафе дав німцям привід думати, що у власника були тісні зв’язки з загонами Опору. Та нікому нічого не було достеменно відомо. Можливо, усе це було прикриттям для ретельно спланованої діяльності Опору, чи, може, смерть Томаса виявилася лише помстою за те, що сталося зі старим Гюставом. Так чи інакше, «Погана репутація» заплатила високу ціну за свій невеличкий бунт. Німці, наче серпневі оси, відчували близькість кінця та відплатили з інстинктивною жорстокістю.

Мартін Дюпре. Жан-Марі Дюпре. Колетт Ґодін. Філіпп Ур’я. Анрі Леметр. Жульєн Ланісен. Артур Лекоз. Аньєс Петі. Франсуа Рамонден. Август Трюріан. Я роздумувала, чи вони впали мовчки, як фігури в моєму сні, чи плакали, благали, дряпалися, сподіваючись утекти. Я замислювалась, чи німці потім перевіряли тіла: хтось іще конвульсивно здригався, не мигаючи розплющеними очима, поки його не впокоювали ударом приклада; якийсь солдат задрав скривавлену спідницю, оголивши гладкий вигин стегна… Поль сказав, що все тривало не більше секунди. Дивитися не дозволили нікому, й інші солдати тримали на прицілі закриті віконниці. Я уявляла, як усі селяни сиділи всередині, жадібно притиснувши очі до отворів і шпаринок та роззявивши від шоку роти. Поволі їхні голоси тихішали, переходили на шепіт, промовляючи слова, ніби вони могли допомогти їм бодай щось зрозуміти.

Ось вони йдуть! Ось хлопці Дюпре! І Колетт, Колетт Ґодін. Філіпп Ур’я. Анрі Леметр – та він же мухи не скривдить, він і тверезим буває хвилин десять на день, і старий – Жульєн Ланісен. Артур Лекоз. І Аньєс. Аньєс Петі. І Франсуа Рамонден. І Август Трюріан.

З церкви, де вже розпочалася вранішня меса, долинув хор голосів. Співали гімн урожаю. Перед зачиненими дверима чатували двоє знудьгованих солдатів. Отець Фроман бекав потрібні слова, а паства йому вторила. Сьогодні прийшли тільки декілька десятків парафіян, у всіх похмурий та кислий вираз облич, бо ходять чутки, що священик вступив у змову з німцями. Орган грає на найвищій гучності, але навіть так він не може заглушити постріли біля західної стіни, приглушений стукіт куль, коли вони вдаряються об старе каміння – цей гачок навічно застрягне в плоті кожного парафіянина, зверху заросте, але ніколи не витягнеться. У задній частині церкви хтось затягує «Марсельєзу», але в раптовій тиші вона звучить мов нетверезий спів, тому співець, сконфузившись, замовкає.

Я бачу все це у своїх снах, ясніших за спогади. Бачу їхні обличчя. Чую їхні голоси. Спостерігаю їхній раптовий, приголомшливий перехід зі світу живих у світ мертвих. Але моє горе вже зайшло надто далеко й вийшло з-під контролю, тож коли я прокидаюсь у сльозах, то маю дивне відчуття здивування чи навіть байдужості. Томаса нема. Усе інше не має жодного сенсу.

Я гадаю, ми були шоковані. Ми не розмовляли про це одне з одним і просто розійшлися хто куди. Ренетт запиралась у своїй кімнаті й годинами лежала в ліжку, розглядаючи кінолистівки. Кассі заглибився в книжки – для мене він тепер став стариганем, ніби щось у ньому зламалось, – а я проводила час у лісі та на річці. Ми майже не звертали уваги на матір, хоч у неї тривали погані періоди, і це були найсильніші напади того року. А ще ми забули, що її треба боятися. Навіть Ренетт забувала тремтіти перед її гнівом. Зрештою, ми вбили людину. Що могло бути страшніше?

Моя ненависть, так само, як і лють, усе ще не мала конкретного об’єкта: Стара Мама була прибита до каменя, і, зрештою, її не можна було звинуватити в Томасовій смерті. Та я відчувала, як ненависть рухається, спостерігає, наче об’єктив фотокамери, клацає в темряві й помічає, геть усе помічає. Вийшовши з кімнати після чергової безсонної ночі, мати була бліда й виглядала втомленою і сповненою відчаю. Я відчула, як, побачивши її, моя ненависть стягується у вузол, зосереджуючись на одному чорному алмазному вістрі розуміння.

Ти це все ти це все ти.

Вона подивилась на мене так, ніби почула.

– Буаз? – голос у неї був тремтячий і вразливий.

Я відвернулася, відчуваючи ненависть, наче крижаний уламок у серці.

Позаду я почула, як вона рвучко вдихнула.

19

А потім сталася халепа з водою. Колодязна вода завжди була чиста й приємна на смак, крім тих періодів, коли все пересихало. А того тижня вона почала ставати брунатною, наче болотяною, і в неї з’явився неприємний присмак гіркого і підгорілого – ніби до колодязя нападало сухе листя. День чи два ми не звертали на це уваги, та ситуація тільки погіршувалась. Навіть мати, у якої поганий період саме добігав кінця, помітила це.

– Імовірно, у воду щось потрапило, – припустила вона.

Ми витріщились на неї порожніми очима.

– Піду подивлюся, – вирішила вона.

Ми чекали на викриття з показним стоїцизмом.

– Вона не зможе нічого довести, – відчайдушно повторював Кассі. – Звідки їй знати?

Ренетт зарюмсала.

– Зможе, зможе, – пхинькала вона. – Вона все побачить і про все дізнається…

Кассі розгнівано грюкнув кулаком, вочевидь, щоб не заволати від нервування.

– Чому ти не сказала нам, що в пакунку кава? – простогнав він. – Чим ти думала?

Я знизала плечима. З нас усіх я єдина залишалась спокійною.

Нас так і не викрили. Мати повернулась від колодязя з повним кошиком опалого листя та заявила, що вода знову чиста.

– То, мабуть, осад від річкової повені, – задоволено підсумувала вона. – Коли річка трохи обміліє, вода знову стане чистою. От побачите.

Вона замкнула дерев’яну ляду колодязя, а ключ від неї повісила собі на пояс. Тож у нас не було можливості самостійно перевірити колодязь.

– Вочевидь, пакунок пішов на самісіньке дно, – вирішив Кассі. – Він же був важкенький. Вона не зможе його побачити, поки річка не обміліє.

Ми всі знали, що шансів на це небагато. А до наступного літа те, що в пакунку, перетвориться на колодязний мул.

– Ми у безпеці, – зрадів Кассі.

20

Рецепт малинового лікеру.

Я одразу їх упізнала. Спочатку я подумала, що це просто жмуток зів’ялого листя. Витягла його палицею, щоб почистити колодязь. Помийте малину і видаліть щетинки. Півгодини вимочуйте її у теплій воді. Але потім я побачила, що то стягнутий ременем вузол з одягу. Мені не треба було нишпорити по кишенях, щоб одразу здогадатися, чий він. Вижміть із ягід вологу й покладіть їх у великий слоїк так, щоб повністю покрити дно. Щедро пересипте цукром. Повторюйте шари ягід і цукру, поки слоїк не заповниться