Айзек Азімов - Фундація та Земля

п’ятдесят світлових цяток, які зависли в тривимірному просторі.

— Не відмовився б від гарного сферичного розташування, — зазначив Тревіз, — але це схоже на скелет сніжки, яку зліпили дуже спішно з надто твердого й зернистого снігу.

— Це все псує?

— Створює деякі труднощі, але, гадаю, із цим можна впоратися. Самі зірки розташовані неоднорідно, і точно так само мусять і придатні до життя планети, тож заснування нових світів мало бути нерівномірним. Комп’ютер розмістить кожну із цих цяток на теперішньому місці, зробивши поправку на їх імовірний рух за останні двадцять тисяч років — і це навіть не означатиме значного коригування, — а тоді помістить їх усі в «оптимальну сферу». Інакше кажучи, він знайде сферичну поверхню, з якої відстань до всіх цяток буде мінімальною. Потім ми знайдемо центр сфери, і Земля мусить бути достатньо близько до цього центру. Принаймні сподіваймося, що так буде. На це не знадобиться багато часу.

2

І не знадобилося. Тревіз, який звик отримувати від комп’ю­тера дива, збагнув, що приголомшений тим, наскільки швидко все відбулося.

Тревіз наказав комп’ютеру видати тиху лунку ноту, коли той визначиться з координатами оптимального центру. Для цього не було причин, хіба що було приємно почути її та зрозуміти, що, можливо, пошуки скінчилися.

Звук нагодився за кілька хвилин, схожий на ніжний і соковитий удар гонга. Він наростав, доки вібрація не стала фізично відчутною, а тоді повільно затих.

У дверях майже одразу вигулькнула Блісс.

— Що це? — спитала вона з широко розплющеними очима. — Аварійна ситуація?

— Аж ніяк, — відповів Тревіз.

— Блісс, можливо, ми знайшли Землю, — палко додав Пелорат. — Цим звуком комп’ютер про це повідомив.

— Можна було мене попередити, — сказала Блісс, заходячи до кімнати.

— Перепрошую, Блісс, — мовив Тревіз. — Я не очікував, що він буде настільки гучним.

За Блісс у кімнату зайшла і Феллом:

— Блісс, що це за звук?

— Бачу, їй теж цікаво, — зазначив Тревіз. Він відкинувся назад, почуваючись спустошеним. Наступним кроком було спробувати пошуки в справжній Галактиці, зосередитися на координатах у центрі світів косміків і перевірити, чи є там зірка класу G. Він знову опирався очевидному крокові, не здатний змусити себе перевірити ймовірний розв’язок на практиці.

— Так, — мовила Блісс. — Чому б і ні? Вона така ж людина, як і ми.

— Її родитель так не вважав, — неуважно відповів Тревіз. — Я переживаю через малу. Через неї будуть проблеми.

— І чим вона це довела? — вимогливо поцікавилась Блісс.

— Просто відчуття, — розвів руками Тревіз.

Зневажливо зиркнувши на нього, Блісс обернулась до Феллом:

— Феллом, ми намагаємося знайти Землю.

— Що це таке?

— Ще один світ, але особливий. Це світ, звідки прибули наші пращури. Феллом, ти знаєш із книжок, що означає слово «пращури»?

— Це означає… — Останнє слово прозвучало не галактичною.

— Це стародавнє слово, що означає «пращури», Блісс, — пояснив Пелорат. — Ближче до нашого «прародителі».

— Дуже добре. — Блісс раптово сяйнула усмішкою. — Із Землі прибули наші прародителі, Феллом. Твої, і мої, і Пела, і Тревіза.

— Твої, Блісс, і мої теж? — Феллом здавалася збентеженою. — І ті, і ті?

— Прародителі були лише одні. В усіх нас були одні й ті самі прародителі.

— Мені здається, дитина дуже добре розуміє, що відрізняється від нас, — сказав Тревіз.

— Не кажіть цього, — тихо звеліла Тревізу Блісс. — Треба зробити так, щоб вона не бачила. Не в базових речах.

— Припустив би, що гермафродитизм — базова річ.

— Я маю на увазі розум.

— Частки-перетворювачі теж базові.

— Тревізе, не ускладнюйте. Вона розумна людина, а подробиці не важливі. — Блісс обернулась до Феллом і знову заговорила гучніше: — Феллом, подумай тихенько про це, і що це для тебе означає. У тебе й у мене були одні й ті самі прародителі. Усі люди в усіх світах — у багатьох-багатьох світах — мали одних і тих самих прародителів, і ці прародителі спершу жили у світі під назвою Земля. Це означає, що всі ми родичі, чи не так? А тепер повертайся до нашої кімнати й подумай про це.

Подарувавши Тревізові замислений погляд, Феллом розвернулася й побігла геть. Блісс підігнала її ніжним ляском по сідницях. Тоді обернулась до Тревіза:

— Тревізе, прошу, пообіцяйте, що не підпускатимете в її присутності жодних коментарів, через які вона думатиме, що відрізняється від нас.

— Обіцяю. Я не хотів ускладнювати чи підривати процес виховання, але ви ж знаєте, що вона справді від нас відрізняється.

— Де в чому. Так само як я відрізняюсь від вас, і Пел теж.

— Блісс, не будьте наївною. У Феллом відмінностей значно більше.

— Трохи більше. Схожість набагато важливіша. Вона та її народ колись стануть частиною Галаксії, і, я певна, дуже важливою частиною.

— Гаразд. Не будемо сперечатися. — Тревіз із очевидною неохотою розвернувся до комп’ютера. — А я тим часом боюся перевірити можливе розташування Землі в справжньому космосі.

— Боїтеся?

— Ну, — звів плечі Тревіз, як він сподівався, напівіронічно, — що як поблизу не знайдеться годящої зірки?

— Отже, не знайдеться.

— Я думаю, чи є якийсь сенс перевіряти це зараз. Ми не зможемо стрибнути ще кілька днів.

— Упродовж яких ви будете мучитися невизначеністю. Дізнайтеся зараз. Чекання нічого не змінить.

Якусь мить Тревіз сидів, стиснувши губи, тоді мовив:

— Маєте рацію. Дуже добре, тоді… ось. — Він обернувся до комп’ютера, поклав долоні на розмітку на поверхні, й екран потемнішав.

— Тоді я вас полишу, — сказала Блісс. — Якщо лишуся, ви будете нервувати. — І, махнувши рукою, вона пішла.

— Річ у тім, — пробурмотів Тревіз, — що ми спершу перевірятимемо галактичну мапу комп’ютера, і навіть якщо у вирахуваному місці й буде сонце Землі, на мапі його бути не має. Але тоді ми…

Він приголомшено затнувся, коли екран спалахнув зірковим фоном. Зірки були доволі численними й тьмяними, хоча то там, то тут спалахували яскравіше, широко розкидані екраном. Однак доволі близько до центру розташувалася зоря, яскравіша за всі інші.

— Ми знайшли її, — тріумфально констатував Пелорат. — Ми знайшли її, старий друже. Дивіться, яка вона яскрава.

— Будь-яка зірка у відцентрованих координатах виглядатиме яскраво, — озвався Тревіз, вочевидь, намагаючись побороти будь-який паросток тріумфу, що може виявитися безпідставним. — Усе ж таки це вигляд на відстані парсека від відцентрованих координат. Однак зірка у центрі — точно не червоний карлик, не червоний гігант і не розжарена біло-блакитна. Зачекаймо на інформацію: комп’ютер перевіряє свої сховища даних.

На кілька секунд запанувала тиша, а тоді Тревіз повідомив:

— Спектральний клас G-2. — Ще одна пауза, тоді: — Діаметр — 1,4 мільйона кілометрів, маса — одна ціла дві сотих від маси сонця Термінуса, температура поверхні — 60 тисяч від абсолюту, обертання повільне, трохи менше тридцяти днів, жодної незвичної активності чи відхилень від норми.

— Хіба це не типово для зірок, навколо яких розташовані придатні до населення планети?

— Типово, — кивнув у півтемряві Тревіз. — Отже, якраз те, чого ми очікуємо від сонця Землі. Якщо саме так зародилося життя, сонце Землі мусило встановити початковий стандарт.

— Тож є непоганий шанс, що навколо нього обертається придатна для життя планета.

— Щодо цього здогадок не потрібно, — мовив Тревіз, якого це, як