Лі Бардуго - Король шрамів, Лі Бардуго

Ханна. Зенік не була готовою до того, що та мало не лускатиметься від злості. Розлютована послушниця мовчки заклякла, а Ніна стиснула в руці крейду й розпачливо намагалася вигадати якісь примирливі слова. Ханнині мідні очі на блідому обличчі скидалися на живі іскри, але дівчина знала з власного досвіду, що фраза «Ти така гарна, коли гніваєшся» — не те, з чого слід починати розмову.

— Не думала, що ти прийдеш, — зізналася вона.

— Берегиня сказала, що я можу продовжити навчання, оскільки їй не хочеться, щоб я лінувалася.

— Це чудо…

— Я не сказала, що мені хочеться продовжувати, — розлючено просичала Ханна. — Що ти робила на фабриці? Я хочу знати правду.

«А я б хотіла тобі її розповісти. Все до останнього слова». Та попри те, що вона дізналася про Ханну в лісі, Ніна не довіряла їй аж настільки. Поки що. Вона жестом запросила послушницю всередину й зачинила двері. Зіперлася на них. Усю минулу ніч вона розмірковувала, що відповість на Ханнині запитання.

— Пам’ятаєш, я розповідала тобі про свою сестру? — почала вона.

— Ту, котра вийшла заміж і мешкає на півдні? — Ханна кивнула.

— Її впіймали.

Дівчина стиснула кулаки.

— Але ти казала…

— Не знаю, як це сталося, та її впіймали на використанні гришинської сили, і дрюскелле ув’язнили її.

— А що сталося з її чоловіком?

— Його теж схопили. І стратили за замовчування її таємниць. Я думаю, вони привезли Тайру сюди.

— Твою сестру привезли на збройну фабрику?

— Фабрика — це лише частина історії. У закинутому крилі фортеці солдати утримують гришниць. І влаштовують над ними якісь досліди. Берегиня допомагає їм разом з кількома Джерельницями.

Ханна склала руки на грудях.

— Вони б цього не зробили. Викритих гриш відправляють до Льодового Двору на суд.

А на процесах їх ніколи не визнають невинними й завжди засуджують до смерті. Утім, страти відбувалися нечасто. Здебільшого цих гриш потайки ув’язнював і підсаджував на парем Ярл Брум.

— Ханно, не варто заплющувати очі й удавати, наче не знаєш, на що здатні чоловіки. Розкажи-но мені дещо. У Кеєруті зникають жінки і дівчата? Чи в Ґефвалле? Або в прибережних містечках?

— Зникають? — насупилася дівчина.

— Як люди пояснюють їхнє зникнення? — не вгавала Ніна. — Хворобою? Несподіваною забаганкою вирушити в мандри? Нападами диких тварин? Чи розбійників?

— Усе це трапляється. Таке в нас тут життя. У Фієрді є свої труднощі. — В її голосі чулося намагання захиститися, та водночас і гордість. Проте Ніна була певна, що не вигадала собі ледь помітного вагання, коротесенького спалаху страху на Ханниному обличчі.

— Ти ж бачила Льодовий Двір, Ханно.

— А до чого тут він?

— Невже ти віриш, наче його справді звели людськими руками? А що, як там попрацювали гриші? Що, як Фієрда потребує гришників не менше, ніж ненавидить їх?

Щойно промовивши ці слова, Ніна згадала про новітню зброю, розроблену фієрданськими вченими, про раптовий стрибок їхнього прогресу. Немов вони заручилися підтримкою Творців. Можливо, перетворити парем на зброю фієрданцям не вдалося, проте вони, безсумнівно, знайшли для рабів-гришників інше заняття. Ханна прикусила губу, визирнула з вікна кабінету. Перенісся в неї було поцятковане ластовинням, але не золотавим, як у Адріка, а помаранчевим, кольору стиглої хурми.

— Була тут одна дівчина, — повагавшись промовила вона. — Еллінор, послушниця. Вона завжди була дуже потайна. А одного ранку просто зникла. Сестри сказали нам, що хтось зробив їй шлюбну пропозицію і вона переїхала до Дієрнгольма. Але я того дня вирушила верхи до лісу й побачила Берегиню. Вона спалювала речі Еллінор.

Ніна здригнулася. Невже Еллінор опинилася в тій палаті? А може, вона вже лежить на цвинтарі на вершечку пагорба?

— А ще була жінка, що мешкала між монастирем і Кеєрутом, — повільно вела далі Ханна, немов змагаючись зі словами. — Сильвія Вінтер. Вона… вона щойно поборола важку хворобу. Добре харчувалася. Аж раптом вони з чоловіком просто спакували речі й поїхали.

Чи була Сильвія однією з жінок, до котрих Ханна потайки навідувалася? Невже одного ранку вона приїхала й постукала у двері, щоб дізнатися, що Сильвія з чоловіком зникли?

— Ханно, я знаю, що тебе навчили ненавидіти гриш… ненавидіти себе. Однак того, що Берегиня і солдати роблять із цими жінками, пробачати не можна.

Дівчина більше не здавалася розлюченою. Вона здавалася хворою й наляканою.

— І що нам із цим робити?

Ніна подумала про Матаяса, котрий стікав кров’ю в неї на руках. Подумала про дівчат у мороку старої фортеці, схожих на рядок понівечених ляльок. Подумала про те, як горбиться Ханна, намагаючись здаватися невидимою.

— Рятувати їх, — відповіла вона. — Рятувати їх усіх.

21

Ісаак

Ісаак сидів на равканському троні, виготовленому легендарним Творцем Елдені Дудою з цибейського золота і прикрашеному величним подвійним орлом; на троні, де зручненько вмощувалися сідниці численних поколінь Ланцових. Єдине, про що йому вдавалося думати, — як сильно кортить в туалет. Вони вже дві години вітали, слухали промови й отримували подарунки від делегацій, що прибували до Палацу. Ісаак бачив, що більшість присутніх у перегрітій тронній залі стомилася, ледве стоїть на ногах і знудилася від усього цього офіціозу. Та йому самому нітрохи не хотілося спати, навіть якби поряд не висилися загрозливо Толя Юл-Батаар ліворуч і Тамар Кір-Батаар праворуч.

Від хлопця не чекали нічого, крім численних «дякую», коли хтось простягав йому елегантну пару нових револьверів із Новозем’я чи лазурову скриньку з коштовними пташками з Керчу. Утім, попри претензійні подарунки та вдавану ґречність, Ісаак знав, що цією велелюдною, повною чужинців залою вештаються вороги. Хто міг стати королю в пригоді? А хто міг йому нашкодити?

Ісаак усміхнувся членам фієрданської делегації, усі вони були високі, біляві та скидалися на королів; їхні худорляві тіла були вбрані в сліпучо білі та блідо-сірі шати, і здавалося, наче вони потрапили сюди простісінько з криги. Хлопець прийняв їхні подарунки з морських перлин і пригадав дві фієрданські кулі, які після битви під Гальмгендом витягнули в нього зі стегна. Під час громадянської війни Фієрда підтримала Дарклінґа. На них, принаймні частково, лежала провина за смерть старшого брата короля — Василія.

Усіх членів кожної делегації ретельно перевірили, та вони однаково залишалися небезпечними. Принаймні Ісаакова служба у варті підготувала його до таких загроз.

Шуанську делегацію становили виключно жінки. Принцеса Егрі Кір-Табан була вбрана в смарагдовий шовк, вигаптуваний срібним листям, а її довге волосся прикрашали коштовні гребінці. Її вважали найменш гарною, однак найбільш улюбленою з п’яти королівських доньок. Охоронниці Тавґхараду промаршували за своєю підопічною; на їхніх обличчях заклякли незворушні порожні погляди, які Ісаак теж опанував, стоячи на варті в Палаці. Але це