Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

безодню космосу. Сьогоднішня ніч була однією з тих, що запам'ятовуються на все життя.

Зорі космосу, далекі Сонця! Навіть світло до вас летітиме десятки, сотні, а то й тисячі років, а що вже казати про недосконалі космічні ракети!

Люди навчились перемагати простір. Кінець кінцем можна було б перелетіти через усю Галактику і досягти інших зоряних систем. Але як подолати невблаганний час? Життя людини вистачить на подорож до планет — сусідок Пірейї, та й годі. А далекі Сонця ще довго залишатимуться недосяжними.

Допомогти людині подолати час може тільки машина — розумна машина, здатна самостійно виконати найскладніше завдання. Хай ця кібернетична споруда полине в космічний простір; хай знизиться на невідомій планеті невідомої сонячної системи, обійде її всю, зафіксує побачене, а тоді повернеться на Пірейю.

На Пірейї тим часом збіжать десятки, а то й сотні років. Може, зітліють і правнуки тих, що проводжали космічний всюдихід у знаменну подорож. Але наука — невмируща; нащадки з вдячністю прийматимуть спадщину предків.

Дейв збентежено посміхнувся: та й далеко завели його мрії!

А втім, ні: це вже не мрії, а серйозна наукова гіпотеза, доведення якої стане віднині метою його життя.

Не лишилося й сліду від пригніченості та втоми. Закортіло сісти за креслярський стіл, кинути на гладеньку поверхню цупкого паперу значки та цифри, шукаючи першої стежки в Невідоме.

Замість того щоб піти додому, Дейв попростував до свого робочого кабінету і почав працювати.

Тієї ночі в його мозку виникло дерзновенне припущення про можливість зовсім нового принципу створення кібернетичних машин. Прагнення «Крихітки» самовдосконалюватись наштовхнуло на парадоксальний висновок: при побудові машини вищого класу треба не ускладнювати, а, навпаки, максимально спрощувати конструкцію. Доки електронний мозок лишається невеликим, усі можливі дії машини повинен заздалегідь передбачити і запрограмувати конструктор. Машина ж вищого класу одержить тільки єдину програму — самовдосконалюватись; лише єдину абсолютну заборону — не чинити нічого лихого людині.

Така машина в перші години після створення скидатиметься на сліпе, дурне щеня. Знайомлячись з довколишнім світом, вона робитиме ряд безглуздих, невмотивованих вчинків. Але це не страшно. Хіба ж не так стоїть справа і з живими істотами? Кожен організм набуває досвіду самостійно, ціною численних експериментів, болісних невдач. Дитина опечеться не раз і не двічі, доки затямить, що вогонь небезпечний. А кібернетична машина, маючи бездоганну електронну пам'ять, ніколи не помилиться вдруге. Процес еволюції машинних рефлексів перебігатиме в ній надзвичайно швидко, і вже через кілька декад навчання машина вищого класу зможе виконувати найскладніші завдання.

Розв'язання проблеми було десь близько. Дейву здавалось: досить розповісти вчителеві, і той підкаже, як досягти такого спрощення кібернетичних споруд, як створити малогабаритний електронний мозок на мільйони каскадів.

Настав ранок. В лабораторіях інституту завирувало життя. А директор усе не з'являвся. Лише опівдні на посадочному майданчику перед головним корпусом знизився знайомий вертоліт.

Дейв поспішив назустріч учителеві. Схвильований, збуджений, він одразу ж заходився розповідати про свій проект, однак професор слухав неуважно, а коли зайшли до кабінету, зітхнув і сказав:

— Сідайте, Дейв. Ваша гіпотеза оригінальна, приваблива, але поки що необгрунтована і невчасна.

Дейв ображено знизав плечима. Сів.

— Про машину вищого класу поговоримо пізніше. Зараз вам доведеться облишити навіть «Крихітку». Вища Рада Праці та Оборони доручила вам особисто надзвичайно відповідальне завдання.

Професор одкрив портфель, витяг з нього і простягнув Дейву товстеньку папку. То були дбайливо оправлені фотокопії креслень та схем якогось незнайомого електронно-обчислювального пристрою. Якщо «Крихітка» трохи скидалась на краба, то ця споруда своїм видовженим тулубом і численними низько посадженими сяжками нагадувала сколопендру.

— Що це за машина? — ревниво запитав Дейв.

— Це остання, надсекретна модель інституту автоматики Кейз-Ола.

— Яке ж завдання мені доручається?

— Треба… — професор задумливо барабанив пальцями по столі. — Треба відшукати вразливі місця оцієї машини. Ви сказали вчора: «Крихітка» збожеволіла. Так от треба знайти спосіб викликати божевілля у першої-ліпшої електронно-обчислювальної машини з самопрограмуванням.

У Дейва болісно стислося серце. Справді, зарано ще мріяти про космічний всюдихід! Оця «сколопендра» — не що інше, як кібернетичний танк Кейз-Ола. Як зупинити цю сталеву потвору? Її хоч і примітивний, зате гостроспеціалізований електронний мозок працює швидко й чітко; вона не відчуває, і не співчуває, і не знає страху. Втілення тупої жорстокості, вона плазуватиме, щоб душити й руйнувати, покірна хижацькій програмі: знищувати і не бути знищеною.

— Гаразд, професоре. Який дається строк для виконання?

— Якнайшвидше. Залучіть до роботи увесь відділ. Насамперед дослідіть і складіть детальну інструкцію, як вимкнути атомний реактор і замінити барабани пам'яті.

— Це нелегке завдання, професоре! Бачите: тут позначені цифрові замки. Шифр невідомий.

Професор замість відповіді розвів руками: так, завдання дуже, дуже складне, але від успіху чи неуспіху Дейва, можливо, залежатиме доля сотень тисяч людей.

— Розумію, професоре! — Дейв підвівся, взяв папку з фотокопіями і попрямував до лабораторії.

Розділ VIII
Стун-Ай — кандидат у Кейз-Оли

Мелодійно дзенькнув будильник. Айт розплющив очі, схопився. Його погляд упав на циферблат автоматичного календаря.

Нуль годин одна хвилина Шостого дня Другого місяця Шістнадцятого року. До наміченого Кейз-Олом моменту атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося три доби.

Айтові стислося серце. В душу заповзав холодок безнадії, огидне відчуття власного безсилля, неспроможності зупинити оте лихо, що насувається на планету.

Ой, як не вистачає зараз Айтові підтримки й поради! Далеко ті часи, коли месник-одинак був сам собі вчителем і суддею, звітував тільки перед собою. Нині інженер Айт відчував себе солдатом переднього краю, солдатом, який під час бою втратив зв'язок з товаришами та командуванням.

Мей уникає Айта. Можливо, ця надмірна обережність і виправдана, але ж як передати цілий ряд надзвичайно важливих даних, здобутих останніми