Микола Миколайович Міклухо-Маклай - Серед дикунів Нової Гвінеї

15 лютого

Добре проспавши всю ніч, я прокинувся дуже пізно від такого поштовху, що ледве втримався в ліжку. Хитавиця була дуже велика для нашого маленького судна; сидіти на палубі було неможливо, бо хвилі раз у раз хлюпали через борт. Надвечір трохи вщухло, і я вийшов на палубу. Ми пливли повз острів Сапаруа.

19 лютого

О восьмій годині ранку відкрився острів Гесір, але через те, що був малий вітер та велика хитавиця, ми спустили якір коло селища не раніше як об одинадцятій годині. Тільки-но ми це зробили, як кілька малайських шлюпок, з яких дві чи три були під голландським прапором, наблизилися до кутера, й головні старшини довколишніх селищ; радья, тобто раджа, Муда Кільвару, радья Амар, Онар-Кая-Кваус, майор Гесіра приїхали дізнатися про причину приходу урядового судна. Показавши листа від резидента, я пояснив їм справу, яка спонукала мене приїхати сюди. Сказав, що мені сьогодні ж треба малайської прау для того, щоб вирушити до Нової Гвінеї, та чоловік п'ятнадцять або двадцять людей. Я додав, знаючи вдачу малайців, податливих тільки в разі крайньої потреби, що мені все це треба сьогодні ж, і, не відпускаючи старшину на берег, почав розпитувати та записувати, скільки кожний з них» може дати мені людей. Я наказував їм усім ім'ям резидента Амбоїни та генерал-губернатора Нідерландської Індії. Анакода (малайський шкіпер кутера), маючи на увазі, що, коли я швидко знайду собі відповідне судно, він зможе швидше повернутися до Амбоїни, підтакував кожному моєму слову, і ми нагнали на старшин такої гарячки, що вони, аби тільки здихатись нас, погодилися сьогодні показати мені кілька придатних для мандрівки прау й сьогодні ж приставити мені, якщо захочу, всю команду. Після обіду й відпочинку, о п'ятій годині, я з'їхав на берег у супроводі анакоди, Давида та Ахмата. Мене зустріли майор Гесір, його брат, якого він мені відрекомендував, радья Амар та юрба малайців. Ми оглянули три прау; одна була надто велика, друга старезна, третя, дарма що досить невелика, найбільш відповідала моїм вимогам. Це був так званий урумбай, що належав селищу Гесір. Майор Гесіра погоджувався дати його мені за винагороду, але в тому тільки разі, якщо я візьму з собок> його брата. Я подивився на Сангіля: він був негарний, з хитрим, але не дурним виразом обличчя. Воліючи мати діло з хитруватими, але не дурними людьми, я майже ухвалив одразу, що справу з урумбаєм можна залагодити, але не сказав цього й пішов до дому майора Гесіра. Тут я зібрав усіх старшин, сказав, що мені треба 15 або 16 чоловік, і запропонував, щоб за певну плату за кожного вони вибрали між людьми своїх селищ по кілька охочих супроводити мене на берег Папуа-Ковіай. Майор Гесіра сказав, що я можу покластися на п'ятьох з його людей; радья Кілу запропонував мені взяти трьох, радья Кільвару — двох, Оран-Кая-Кваус — двох, майор Кільтяй — двох, майор Кефінг — трьох; разом сімнадцять чоловік. Я доручив радьї Муда-Кільвару, молодій людині, обличчя якої мені подобалося, сказати мені, скільки треба взяти саго, сушеної риби та м'яса, щоб прохарчувати людей, яких буде (рахувати також моїх трьох слуг) дев'ятнадцять або двадцять, протягом п'ятьох місяців. Він обіцяв мені скласти кошторис усього потрібного на другий день. Я повідомив майора Гесіра, що огляну його урумбай другого дня, і, попрощавшись з старшинами, повернувся на кутер.

20 лютого

Писав листи в Європу, в Батавію та на Амбоїну й проводив довгі переговори про урумбай, людей та живність для них. З'їхав на берег, щоб оглянути знову урумбай. Розмір каюти мені подобався, люди мої вважали, що для них усіх приміщення досить вигідне, що судно добряче й надійне для переїзду. Одною з вигод було те, що в разі штилю веслувати могли б одразу чоловік десять. Урумбай мав дві щогли із звичайним шлюпочним спорядженням. Через те що урумбай, витягнутий на берег на досить довгий час, міг розсохнутися, ухвалено спустити його негайно на воду. Рушив у селище Кдльвару, на острів тої ж назви. Мене зустрів мій новий друг Мохаммед, радья Муда-Кільвару. Селище було досить цікаве, але опис його я відкладаю до іншого випадку. Я дізнався, що мені треба буде взяти близько п'ятнадцяти, тисяч шматків саго, потім чимало риби та сушеної яловичини, яку звуть тут «турумонгі». Доручив Сангілеві, майорові Гесіра, Мохаммедові та моїм двом амбоїнцям купити, прийняти й порахувати живність, покласти її у відповідне місце урумбаю, і все це зробити не гаючись. Ухвалили прийняти провізію другого дня.

22 лютого

Урумбай підійшов до кутера, і мої люди заходилися переносити речі в моє нове приміщення. Я писав далі мої листи, потім запитав імена людей, яких я беру відціля.

Взагалі команда урумбаю досить мішана: між моїми слугами були люди з Амбоїни, бугіси, які народилися, проте, на островах Сарам-Лаут, полукровні малайо-папуаси та два чистокровні папуаси.

23 лютого

Кінчив листа до Російського Географічного товариства та приватні листи в Європу й Батавію і, вклавши їх з рештою грошей у пакунок на ім'я резидента Амбоїни, передав його анакоді кутера, додавши, що мені більше не треба його й що він може повернутися в Амбоїну. А сам, упевнившись з переклику, що всі люди наявні, підняв якоря. На ніч кину якір близько острова Горам.

25 лютого

Острів Ватабелла. Навіть той, хто має тільки зародки почуття прекрасного, мусить визнати, що деякі місцевості цього острівця являють собою дуже приємні групи скель та тропічної рослинності. Кокосові пальми, банани, пандануси, різні ароїдні рослини[55], ліани вкривають майже всі стрімкі скелі й ростуть у межигір'ях, спускаючись до моря.

Коли ми підходили до острова, був цілковитий штиль. З моря витягли майже без опору велику