Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

Для розшифровки коду потрібно більше інформації. Потрібні спогади.

Томас дасть гріверу вжалити себе. Пройде через Переміну. Навмисно.

Решту дня Томас уникав розмов.

Тереза кілька разів намагалася заговорити до нього. Але він раз у раз відповідав, що почувається зле, хоче побути на самоті в своєму улюбленому куточку за лісом, як слід виспатися і, можливо, трохи подумати. Спробувати відшукати захований глибоко в мозку секрет, який би дозволив вирішити, що робити далі…

По правді, Томас просто хотів психологічно підготуватися до того, що замислив зробити сьогодні вночі, переконуючи себе в правильності відчайдушного вчинку — по суті, єдиного, який йому залишався. До того ж він страшенно нервував і не хотів, щоб інші це помітили.

Нарешті, коли годинник сповістив про настання вечора, Томас разом з усіма вирушив у Домівку. Він зрозумів, наскільки зголоднів, тільки коли вечеряв томатним супом і бісквітом, нашвидкуруч приготованими Казаном.

А потім прийшла чергова безсонна ніч.

Будівельники вже позакладали зяючі дірки в стіні, залишені монстрами минулої й позаминулої ночі, коли забрали Галлі й Адама. Вигляд це мало жахливий, наче роботу виконували якісь пияки, але трималося начебто міцно. Ньют і Альбі, який уже настільки зміцнів, що міг самостійно пересуватися, хоч і з товстою пов’язкою на голові, — наполягли на плані, згідно з яким щоночі глейдери повинні змінювати кімнати.

Цього разу Томас опинився у великій вітальні на першому поверсі разом з тими самими підлітками, з якими ночував нагорі два дні тому. Тиша в кімнаті запанувала досить швидко, хоча він і не знав, чи було це викликано тим, що глейдерів і справді зморив сон, або ж вони просто зачаїлися, плекаючи хистку надію, що грівери більше не з’являться. На відміну від позаминулої ночі, Терезі дозволили залишитися в Домівці разом з іншими глейдерами. Дівчина лежала біля Томаса згорнувшись на двох ковдрах. Якимось незбагненним чином він відчував, що вона справді спить.

Певно, що він не міг склепити повік, хоч і відчував, що тіло доконче потребує відпочинку. Хлопець марно намагався заснути: щосили заплющував очі та змушував себе розслабитися. Ніч тяглася повільно, а передчуття чогось лихого тяжко причавлювало груди.

А потім, як усі й очікували, здалеку долинуло моторошне клацання гріверів. Час прийшов.

Усі скупчилися біля дальньої стіни, намагаючись і не писнути. Томас усівся в кутку поряд з Терезою, обхопивши коліна руками, і напружено вдивлявся у вікно. Від усвідомлення того, що ось-ось доведеться втілити свій відчайдушний намір, хлопець заціпенів — його серце стиснула крижана рука страху. Але він розумів, що від його вчинку може залежати багато чого, коли не все.

Напруга в кімнаті дедалі наростала. Глейдери сиділи зовсім беззвучно, наче кам’яні статуї. Раптом Домівкою прокотився луною далекий скрегіт металу, після якого почувся тріск дерева; Томас вирішив, що грівер надумав піднятися по задній стіні будинку — протилежній тій, яку монстри трощили в попередні рази. За кілька секунд тріск повторився, але вже значно гучніший, і линув він одразу зусібіч — найближчий грівер був просто за вікном. Здавалося, що аж повітря в кімнаті застигло, перетворившись на лід, і Томас притиснув кулаки до очей: очікування буквально вбивало його.

Раптом десь нагорі пролунав оглушливий хрускіт дощок і дзвін битого скла; затрусився весь будинок. Почувши чиїсь несамовиті зойки й тупіт утікача, Томас закляк од жаху. Рипіння і зойки свідчили, що всі, хто був нагорі, кинулися на перший поверх.

— Він схопив Дейва! — заверещав хтось тонким від страху голосом.

Ніхто поруч із Томасом не ворухнувся. Хлопець не сумнівався, що всі без винятку в кімнаті відчули полегшення й водночас докори сумління від радості, що бодай цієї ночі більше ніщо не загрожує. Дві ночі поспіль грівери забирали тільки по одній людині, тому глейдери повірили в сказане Галлі.

Коли за дверима пролунав жахливий гуркіт, а за ним — вереск і тріск, наче монстр із залізними щелепами почав жерти сходи, Томас аж підскочив. За мить тріск дерева повторився — цього разу грівер розніс на друзки парадний вхід, — почвара проповзла через весь будинок і тепер вилізла назовні.

Томаса прошив страх. Зараз або ніколи.

Хлопець схопився на ноги і кинувся до дверей кімнати, ривком відчинивши їх. За спиною почув Ньютів крик, але проігнорував його і кулею вилетів у коридор, перестрибуючи і маневруючи поміж сотень трісок і уламків, розкиданих на підлозі. Просто попереду — там, де мали бути вхідні двері, — він побачив величезну діру, яку обрамляли уламки дощок. Томас кинувся до неї і вискочив надвір, у Глейд.

«Томе! — пролунав Терезин крик в його голові. — Що ти коїш!»

Томас не звернув уваги. Він біг.

Грівер, що схопив Дейва — хлопця, з яким Томас жодного разу так і не поспілкувався, — брязкаючи залізними шпичаками об камінь, з дзижчанням котився до Західної Брами. Решта гріверів чекали його в центрі майдану і враз кинулися слідом за своїм товаришем у Лабіринт. Томас розумів, що глейдери подумають, ніби він вирішив вкоротити собі віку, та, не вагаючись ані секунди, кинувся в самісіньку гущу монстрів. Очевидячки, ті не чекали на такий поворот подій, і на мить завмерли.

Томас швидко схопився за того, що тримав Дейва, і спробував вивільнити хлопця, сподіваючись, що гадина послабить хватку і візьметься до нього. Пронизливі крики Терези прошивали голову, мов кинджалом.

Три грівери наче за командою кинулися на нього, враз наїжившись кліщами, голками і гаками. Томас відчайдушно молотив ногами і руками, відштовхуючи страхітливі металеві пристосування, заодно примудряючись завдавати ударів і штовхати пульсуючі слизькі туші монстрів — йому зовсім не хотілося розділити долю Дейва; він лишень хотів, щоб його вжалили. Шалений натиск посилювався, і Томас відчув, як буквально кожен дюйм тіла вибухає від болю: численні уколи голок свідчили про те, що Томас домігся своєї мети. Несамовито розмахуючи руками і ногами, з криком відбиваючись, Томас покотився по землі подалі від чудовиськ. У крові вирував адреналін.