Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

не любить… Не любить і ніколи не любила. Вона за іншого зібралась заміж… Анжела каже, він, хоч і не красивий, зате куди багатший, аніж я.

— Яка Анжела? — ледь чутно запитала пані Лана.

— Із кулінарного технікуму, — знов заплакавши, пояснив таксист. — Випускниця… Найкрасивіша дівчина усього Львова… Вона вже три роки поспіль виборює титул «Міс кулінарний технікум»… Чесне слово…

— Не хвилюйся, милий, — заспокійливо мовила пані Ганна. — Ми згодні, що Анжела ця — найкраща. Лано, — гукнула вона подругу, — ти лишаєшся з ним! А ми, аби не гаяти часу, рушаємо до водокачки. Лікарі приїдуть — і ти нас доженеш. Добре?

— Добре, Ганю.

— Швидка вже виїхала, — зазирнувши до машини, повідомила пані Дана. — Ой, дівчата, гляньте, а цей хлопчик, таксист, вже заснув, — здивовано додала вона.

— Дійсно, заснув, — прошепотіла Лада, розглядаючи змучене обличчя сплячого.

— І скільки це треба випити пива, аби впасти у таку несвідомість, — незадоволено буркнула пані Лана.

— Це не пиво, пані Лано, — сумно зазначила Лада. — Це значно гірше.

— Тобто? — спантеличено запитала пані Лана. — Що ти маєш на увазі?

— Ланочко, я тобі потім розтлумачу, що до чого, — досить грубо увірвала подругу баба Ганя. — А зараз всі тихесенько виходимо з машини.

— То мені залишатися чекати на швидку? — розгублено перепитала пані Лана.

— Ні, сонечко, рушаємо всі разом, — відповіла баба Ганя, вилізши з машини. — Он, вже швидка їде, — хитнула вона головою у бік дороги. — Вони самі тут розберуться…

— Обережно, не грюкайте дверима! — скомандувала пані Дана та побігла до швидкої, яка зупинилася навпроти, по той бік дороги.

— Дано, доженеш! — гукнула баба Ганя і, поправивши капелюшок, рушила до полісменів, що стояли біля червоної огороджувальної стрічки.

— Що сталося? Що за затримка? — запитав Бравісимо, висунувши дзьобика із Ладиної сумки.

— Вже нічого. Сиди тихенько, не вилазь, — прошепотіла Лада та обережно знову засунула Тоні в сумку.

— Ладусю, подивись, я не пом’яла бальну сукню? — схвильовано запитала пані Лана, розправляючи прим’яте плаття.

— Ні, пані Лано, — у вас бездоганний вигляд, — ледь посміхнувшись, відповіла Лада, і вони помчали доганяти бабцю.

— Дівчата, стривайте, я за вами не встигаю! — захекано пробубоніла пані Дана, наздоганяючи їх.

— Дано, ти там розібралась з лікарями?

— Так, Ланочко, я їм все гарненько пояснила.

Пані Ганна озирнулась і, переконавшись, що всі її дівчата в зборі, звернулася до полісменів.

— Шановний пане, чи не могли б ви пояснити нам це жахливе неподобство?

— Що пані має на увазі? — запитав рудий полісмен, чи то не зрозумівши, чи то просто не розчувши запитання.

— Я питаю, чому всі дороги перекрито? — ледь стримуючи роздратування, перепитала пані Ганна. — Ви можете нам пояснити, чому закриті всі під’їзди до Старої Водокачки? Чи це державна таємниця?

— Жодної таємниці, — посміхнувшись, відповів полісмен, та потер свій замерзлий, червоний ніс. — У Старій Водокачці проходить Всесвітній астрономічний з’їзд.

— Який з’їзд?! — розгублено всі разом перепитали дівчата.

— Астрономічний, — офіційно та незадоволено повідомив другий полісмен — блондин.

— Ви жартуєте, шановний? — прошепотіла пані Лана. — Який всесвітній з’їзд?! Ніч надворі… Усі порядні люди вже давно відпочивають.

— Коли всі відпочивають — астрономи працюють, — знову потерши замерзлий ніс, чемно пояснив рудий полісмен. — Вони ще навіть не розпочинали. Тільки ось з’їжджатись почали… А програма в них велика. Заявлено не тільки з’їзд, але й конференцію на тему «Чи є життя на Марсі».

— Ясно… — осягаючи таку неочікувану відповідь, ледь чутно мовила пані Ганна.

— А ми тут живемо! Он у тому жовтому будинку, — збрехала Лада, махнувши рукою на будиночок, що стояв поодаль, за спинами полісменів. — Я сподіваюсь, нам не доведеться ночувати на бруківці?

— Ну що ви, панно? — не давши договорити Ладі, вибачливо пробубонів рудий. — Пішоходам прохід не перекрито… Тільки автомобілі за перепустками заїжджають… Просто багато іноземних представництв, через що і рух автотранспорту тимчасово перекрито.

— Ну, спасибі і на цьому, — полегшено зітхнула пані Лана та першою пролізла попід загороджувальною стрічкою. — Дівчата, за мною! Швидше, бо я вже неабияк змерзла!

— Прошу пані! — чемно піднявши стрічку, мовив рудий полісмен та знову потер долонею свій замерзлий ніс.

— Дякую, шановний! — шмигнувши попід стрічкою, вигукнула пані Ганна. — Приємно, що навіть у такий мороз ви, як справжній джентльмен, тримаєтесь достойно та вкрай чемно. Чого, на жаль, не скажеш, про вашого замерзлого колегу.

— Якби ви, шановна, виконували таку безглузду роботу, як ми… То я би подивився, чи замислювалися б ви над чемністю! — ображено крикнув блондин навздогін панні Ганні.

Але жінки так відчайдушно дременули до водокачки, що навіть не розчули ані його першого вигуку, ані усіх подальших.

— Добре, що мій зять не бачить цих шикарних авто, на яких їздять звичайні астрономи! — захекано пробубоніла баба Ганя, пролазячи крізь затори вишуканих автомобілів. — Інакше він би, бідолашний, помер із заздрощів!

— Ганю, стій! — зненацька заверещала пані Дана. — Ми Урсуляка забулись у таксі! Ганю, чуєш, ні?!

— Та чую, чую… — зупинившись, буркнула пані Ганна. — Хто ніс його до таксі, той і вертається по нього! Так що, Даночко, швидесенько мчи назад,