Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Я нікому не скажу. — Бетті заговорила до столу. — Якщо ви це маєте на увазі.

Відповідати чи ні, було ще тим питанням. Незалежно від того, чи буде шляхетно стати в оборонну позицію, чи…

— Чорт візьми, я не хвилювалася з цього приводу. Ви добре зберігаєте секрети, коли це потрібно.

Ніколь ступила між нами.

— Так, дівчата… — Вона підійшла і поцілувала мене в щоку. — Я така рада, що ви повернулися. Ви підсіли на польоти, потім зникли, щоб знову появитися. Дійсно, кохана.

— Все добре. — Я порибалила у своїй сумці. — У мене є бланки для анкет на космонавта…

Жінки оточили мене, як берег хмари. Хвилина, чисте небо; а далі нульова видимість, за винятком шквалу білого кольору, коли сторінки розбиралися. Сміх, який був присутній перед тим, як я прийшла, воскрес, відскакуючи від стін.

Хоча не всі крики викликали захоплення.

— Вища ступінь? — плечі однієї жінки опустилися — Я навіть не ходила до коледжу.

Настільки швидко, як вони оточили мене, жінки розійшлися, щоб заповнити свої заяви. Я вже заповнила свою. Вона лежала у скриньці на столі секретарки Клемонса.

Хелен теж вихопила одну з моїх рук. Вона бачила оголошення, але не форму заявки. Посмішка сповзла з її обличчя. — Тисяча годин у високопродуктивних літальних апаратах з чотирма сотнями пілота і командира? І п’ятдесят годин реактивного часу? Це несправедливо. Яка жінка це має?

Я зморщилася.

— Я згодна. Дуже багато WASP.

— Хімія рахується? Боже мій. Боже мій. — Айда Пікс підскочила на носках. — У мене є докторська з хімії — і я відповідаю всім кваліфікаціям… За винятком високопродуктивних літаків.

Імоген дивилася на свою заяву так, ніби вона намагається вирішити, поцілувати її чи порвати.

— Те саме… Я продовжую думати про Сару Коулман і про те, як її попросили відкликати заяву під час війни.

— Вони не можуть попросити нас зняти заявку, якщо ми навіть не маємо кваліфікації.

Імоген кивнула, все ще дивлячись на документ.

— І тому тільки білі жінки можуть претендувати на зачислення через політичне рішення WASP. Це дуже акуратний спосіб зберегти корпус космонавтів повністю білим, роблячи вигляд, що він відкритий для всіх.

Це мені навіть не прийшло в голову. Я моргнула, намагаючись вирішити, що робити чи сказати, але перш ніж я могла навести свої думки в порядку, Іда фиркнула.

— Ну, це фігня. І я думаю, що у доктора Кінга буде що сказати про це. Дуже голосні і дуже гострі речі. — Іда повернулася до столу. — Мені потрібна ручка.

З усмішкою Імоген підняла ручку.

— Ось вона, і ви можете її взяти, коли я закінчу заповнювати цю прокляту анкету. П'ятдесят годин командира реактивного літака це задниця моєї тітки Фанні. Космічні кораблі навіть не реактивні, чи не так, Ельма?

— Це не так. — Я вагалася, не бажаючи обіцяти щось таке, чого я не могла зробити. Знадобилося так багато часу, щоб жінок допустили до конкурсу. — Я спитаю у Натаніеля і побачу, чи зможе він переконати директора змінити вимоги. Анкет ще ніхто не бачив, крім вас. Я так думаю.

З-за столу Бетті сказала:

— Їх надішлють разом із прес-релізом. Як тільки це станеться, вимоги будуть вписані в камінь.

Я кивнула, стиснувши губи. Проковтнувши гордість, я підійшла до столу, де вона сиділа, і поклала перед собою один з додатків.

— У вас достатньо досвіду польотів.

— І я магістр журналістики. Досить впевнена, що це не той ступінь вищої кваліфікації, який вимагається.

— Але варто спробувати. — Я підсунула анкету до неї. — Так?

Вона кивнула, але не подивилася на анкету. Натомість вона затрусила тілом, як собака, яка щойно вийшла із ставка, та потягнулась до своєї сумки.

— Я ношу це кілька місяців, сподіваючись, що ти повернешся. Я повинна була просто переслати його, але… не знаю. Думаю, я боялася, що ти його викинеш, не читаючи.

Нахиливши голову, я дивився на неї, коли вона метушилась у сумці.

— Навіщо мені його викидати?

— Бо це було би від мене. — Вона дістала потріпаний конверт із сумки і поклала на стіл. — Або, принаймні, був би, якби я надіслала його.

Мені стало цікаво. Зворотна адреса була з журналу Life. Одна тільки назва утворила спалах червоного по всьому моєму зору при згадці про мій гнів. Вона швидше за все мала рацію — я мабуть викинула би листа, якби він прийшов одразу після інциденту з дівчатами-скаутами.

Бетті продовжувала говорити, пальцями закручуючи ремінь сумки. — Вони надіслали це мені, бо я була на записі. Лист був адресований вам, але вони не знали, куди його надіслати, і… я могла просто передати його з Хелен, напевне.

Всередині конверту був ще один, в кращому вигляді, з незнайомим закрученим дугами підписом та написом: Дім Ред-Гейблсів, Червоний берег, Південна Кароліна, на місці зворотної адреси. Я сіла.

Бетті відкрила внутрішній конверт, але я не могла знайти в собі сили докорити їй. Цікавість була б занадто великою для її журналістського серця. Я думаю, я повинна бути вдячною, що вона не намагалася приховати, що вже читала його.

Текст був з такими ж дугами, незнайомою рукою.

Шановна Доктор Йорк,

Я пишу від імені одного з наших пацієнтів, яка бачила вас у шоу "Дивіться з містером Чарівником". Вона сказала, що ви її правнучка, але назвала вас Ансельмою Векслер. Ми припускали, що вона придумала це, так як вона досить літня і не завжди у ясному розумі.