Володимир Нефф - Перстень Борджіа

повинно цікавити — головне — це мій закордонний паспорт, підписаний членом державної ради, міністром військових і закордонних справ, його милістю єпископом де Рішельє. Цього достатньо?

— Вибачте, превелебний отче, вибачте, я справді не сподівався, що такий високий гість зволить завітати до нашого міста, — мовив, перегнувшись навпіл, начальник варти.

На що отець Жозеф кинув:

— Не можу тобі, сину, відповісти нічим іншим, крім того, що я вже сказав нашому мужньому господареві. Французові нічого вибачатися за належне виконання своїх громадянських обов’язків, бо ці обов’язки святі. Але тепер насторожте вуха й послухайте моїх слів, за правдивість яких я, отець Жозеф, ручаюся вам своєю честю і спасінням своєї безсмертної душі. Злочинець, якого ви розшукуєте, начебто втікач із château d’If, уже не носить чернечої сутани з синім мотузком, він одягнений в аристократичний подорожній одяг іспанського покрою із темно–фіолетового сукна й зупинився у цьому заїзді.

— На милість Божу! — скрикнув господар і сплеснув руками. — Той молодик, котрий привіз вас, велебний отче, на своєму коні?

Патер Жозеф кивнув.

— Де він зараз? — запитав він і сам відповів: — Припускаю, що в своїй кімнаті.

— Так, велебний отче, у своїй кімнаті, і гадаю, саме їсть, — потвердив власник заїзду. — Замовив таку вечерю, наче тиждень не мав ріски в роті — паштет із печінки, огірочки, ковбасу, теляче стегно, городину і дві пляшки кларету.

— Облиште його, нехай наїсться, це йому конче потрібно, а тим часом викличте підмогу, — після хвилинного роздуму сказав отець Жозеф. — Дійте обережно, бо цей молодик такий небезпечний, що ви й не уявляєте. Візьміть його живим, бо він дуже високого роду… Його вікно пильнуйте знадвору, щоб не вистрибнув, коли вдиратиметесь до дверей. Скільки б він вас не побив, ви не можете йому зробити навіть подряпини. Це ви мусите пообіцяти. Брами вже замкнені?

Начальник варти потвердив.

— Коли він вислизне і втече, що я не вважаю виключеним, — вів далі отець Жозеф, — відразу оголосіть у всьому місті сполох і повідомте городян, що того, хто його сховає, буде страчено. Якщо пани в ратуші злякаються цих заходів, нагадайте їм, що так розпорядився я, отець Жозеф, заступник військового міністра єпископа де Рішельє. Але сподіваюсь, що це буде непотрібно і все обійдеться без ускладнень. Коли молодик уже буде за фатами, негайно пошліть у Париж кур’єра до канцелярії її величності, нехай він віддасть цього листа Його святості папи її величності королеві–регентці, а потім розповість про все, що скоїлось; ув’язненого, як про це йдеться в листі, звати П’єр Кюкан де Кюкан. Запишіть собі. П’єр Кюкан де Кюкан. Моє ім’я при цьому згадувати не треба. З ув’язненим поводьтеся пристойно, без зайвої суворості: не бити, не заковувати в кайдани, не кидати в підземелля, не приковувати до стіни, але будьте пильні. Пам’ятайте і не забувайте, що він сам упорається з кількома такими незграбами, як ви. А зараз во ім’я Боже біжіть виконувати свою повинність. Це висока честь.

Коли вояки й господар пішли, отець Жозеф за звичаєм почав тихенько, мелодійно мугикати. Цього разу його пісня не стосувалася всесвіту, який він хотів би вхопити у свої руки, ані крові, в яку він хотів би зануритися, а жайворонка, і її перша строфа звучала так:

Тисячами дзвіночків під небес голубим склепінням Виспівує жайворонок, мале Боже створіння…

Він заснув, і коли в його спокійному сні святого й героя пролунали відгуки поблизького бою, удари зброї і крики, він не прокинувся, бо спав так міцно, що зумів логічно пов’язати ці сторонні звуки зі своїм сном. Вранці він прокинувся аж після світанку й задоволено вислухав повідомлення власника заїзду, досі схвильованого надто важливими подіями, що сталися під дахом його закладу. Хазяїн доповів, що згаданого П’єра Кюкана де Кюкана учора ввечері, незважаючи на його запеклий опір, вдалося схопити й доставити до міської в’язниці в будівлі ратуші.

ЖАХЛИВА ПРИГОДА В «ЧЕРВОНІЙ КОРЧМІ»

За тринадцять днів, відразу після другої години дня, у місто Баланс в’їхала кінна чота мушкетерів–кадетів, хлопців високих, мов тополі, довготелесих, іскристих і обдарованих тією легкістю рухів, яку дає фізична сила й молодість, певних себе і явно страшенно гордих зі своїх мундирів, які вони носили з недбалою елегантністю і які їм чудово пасували. їх начальником був капітан, старший за них років на десять, високий, вусатий, зі смаглявим обвітреним обличчям, на якому відбилося сповнене злигоднів життя. Зі своїм почтом він рушив просто до ратуші, де показав черговому урядовцеві вірчого листа, виданого королівською придворною канцелярією, засвідченого королівською печаткою і підписаного власноручно королевою–регенткою, на перевезення в’язня, відомого під ім’ям П’єр Кюкан де Кюкан, до державної в’язниці в Парижі.

— Де Тревіль, — галантно відрекомендувався він, коли Петра вивели з буцегарні. — Мосьє де Кюкан, з вашого імені й зовнішності я припускаю, що ви дворянин, і вимагаю, аби у ваших же власних інтересах ви дали слово честі, що не чинитимете перешкод нашому ескортові і не спробуєте втекти.

Тринадцятиденне перебування за ґратами остудило Петрову лють, яку він виявив при затриманні, але — хоча за бажанням отця Жозефа у в’язниці з ним поводилися добре і навіть щодня присилали голяра — це не поліпшило його настрою. Тому, блідий, холодний і погордливий, він відповів на галантне звернення капітана де Тревіля такими словами:

— Залежить від того, куди ви мене повезете, пане.

— До Парижа, в Бастілію, parbleu[32], — відповів де Тревіль.

Петр звів свої гарні вигнуті брови.

— Себто з тюрми до тюрми?

— Так, саме так, — потвердив де Тревіль. — Що ж, бути ув’язненим у Бастілії не сором, навпаки, честь, бо ця фортеця за два з половиною століття існування гостила в своїх мурах безліч найславетніших мужів, у тому числі й принців королівської крові.

Петр відповів: