Марина та Сергій Дяченко - Скрут

короткою і ненадійною; дивно, що його взагалі не прирізали відразу, що вдалося пробратися повз усіх цих жебраків і бандитів, повз криворотого горлоріза з кинджалом при поясі, повз іще одного, із шпичакастою кулькою на ремінці та з дурнуватою дамською прикрасою на шиї. Він добрався, його пропустили — начебто доля, яка, так довго глузуючи, підставляла йому ногу, тепер нарешті зглянулась і подала руку…

— Я хочу тебе, — пробурмотів він, ледь розтуляючи рота. — Я шукав тебе… Я…

Він ледь не схибив — дужа й вертка, вона встигла відскочити, але він все одно повалив її на віко саркофага й долонею затис рота. Годі, часу нема, він ні про що говоритиме з цією вродливою чуттєвою твариною, зірка Хота закотиться за п’ятнадцять днів, якщо на спині у цвинтарної принцеси немає ромба, він, Ігар, умре на місці. Це останній шанс, він хоче, бажає, він велить долі — нехай це буде Тіар, у неї повинен бути ромб, повинен…

Він несамовито рвав на ній одяг; у світлі смолоскипа в очі йому глянули круглі, мов два місяці, груди — й відразу вслід за цим до горла було приставлене гостре лезо.

Він не звернув би уваги — але його тіло ще хотіло жити; він відчув ніж біля сонної артерії, повільно обм’як, заціпенів, випускаючи на волю її губи.

— Який ти, — сказала вона з дивною посмішкою. І знову плотолюбно облизалась. — Який ти…

Якби цієї миті він мав силу, щоби глянути на себе її очима, то побачив би знавіснілого юного ґвалтівника, якого веде одне-єдине бажання і який ладен заради здійснення своєї мети вмерти; принцеса, яка пізнала на своєму віку всі різновиди хіті, несподівано для себе виявилася улещеною.

— Ти поквапливий, — вона не поспішала вивільнятися, тільки лезо ножа, приставленого до горла, здригалося. — Ти любиш, щоб усе було по-твоєму… Але буде по-моєму, хлопчику…

Цієї миті він зрозумів, чому її бояться; цієї ж миті переконався, що перед ним саме та, кого він шукав так довго і тяжко.

Тіар. Він знайшов її; останнє зусилля — глянути на її спину. Він знайшов її — але як, скажіть, як він витягне її звідси?! Чим він купить її, чим обдурить, як викраде, врешті-решт? Не влаштовувати ж палацову змову серед жебраків і калік, не плести ж інтриги заради того, щоб скинути принцесу з престолу, він би спробував, але нема часу, тепер уже нема…

Вона прочитала в його очах розпач; ніж ледь відсунувся:

— Ти настільки нетерплячий? Ти не можеш почекати й секунди? Ти так страждаєш, пташеня?

Його пересмикнуло. Пташеня… Краще б вона не вимовляла цього слова. Хоч вона, звичайно, вимовляє його зовсім не так, як Отець Вищепоставлений…

Вона посміхнулася, насолоджуючись його соромом. Витягла довгого рожевого язичка, гострим кінчиком доторкнулася до храмового знака на його шиї:

— Бідолашний… Бідолашне пташеня, що випало з гніздечка…

— Заради тебе, — видихнув він хрипко. — Зглянься… я хочу тебе.

Навіть вона, здається, здивувалася:

— Ну й шалена ж пташка… Ох, і шалена, ох, і…

Він відкинув ослаблу руку з ножем. Тупою голкою кольнула думка про Ілазу, про вірність, про клятву на Вівтарі; нудотною хвилею облив страх: він ще не зраджував дружину жодного разу, як можна, як…

Він зціпив зуби, раз і назавжди приймаючи рішення: в ім’я Ілази. В її ім’я; шльондри Тіар не витягти до скрута інакше, ніж спокусивши. Він вивернеться навиворіт, він буде найкращим із коханців, вона поповзе за ним, наче кішка…

Потім він на якийсь час впав у забуття.

Руки його вивільняли з потертого оксамиту її розкішні форми; вона закинула голову, розметала по каменю саркофага густе волосся з мідним полиском і хижо постогнувала. Від цього стогону все Ігарове єство перестало раптом коритися розумові. Ніколи раніше він не відчував нічого подібного — там, на Вівтарі, було інше… Зовсім інше було в лісі з Ілазою. Якби йому сказали півгодини тому, що тут, у задушливому склепі, серед бурлак і калік, його захлисне перша в житті хвиля неприборканої пристрасті, що він не схоче опиратися їй, не зможе…

Він загарчав крізь зуби. Він був уже не Ігаром — іншою людиною, яку закрутило каламутним виром, дика напруга його тіла рвалася назовні, й слово «пляма» втратило свій сенс. Пляма, пляма на лопатці…

Ривком він розвернув її спиною до себе. Волосся впало, закрило лопатки; постогнування змінилися обуреним риком:

— Я так не люблю! Чуєш, так не буде!

На щастя, їй не було вже звідки витягати захованого ножа.

Він накрутив її волосся на кулак. Він рвучко пригнув її голову до віка саркофага; по голій спині в неї стрибали тіні, й він похолов. Якоїсь миті родима пляма проступила чітко й виразно, та наступної вже здалося, що це гра світла…

Не божеволіє ж він?!

Він зі свистом втяг у себе повітря й кинув її на земляну долівку. Наліг згори, захлинаючись запахом її тіла; обламуючи нігті, розстібнув пряжку власного паска. Байдуже, що там у неї на спині, якщо зараз вона не належатиме йому…

Затхле повітря. Запах склепу, запах тіла…

— …А-а-а! Хапайте, хапайте!

У склепі якось відразу посвітлішало від смолоскипів. Ігара брутально схопили, вдарили по голові й відкинули в куток; приголомшений, він ще якийсь час борсався на землі, неначе викинута на берег рибина. Пристрасть, яка не знайшла виходу, обернулася болем і шоком; він устиг побачити, як оголена принцеса рветься з рук лихих вискалених стражників, рветься і гарчить, мов рись, як гола рись, яка так по-дурному попалася…

Зовні було все освітлене, як удень. Косоротий громило нерухомо лежав у чорній калюжі крові; стражників було сила-силенна, хтось когось волочив, хтось нестямно волав і виривався. Не почути зі склепу звуків облави могли тільки Ігар із його маніакальним завзяттям до відшукування на чужих спинах родимих плям, та принцеса, одержима пристрастю й упевнена у власній безпеці. Її так і волокли — не вдягаючи; Ігара ще раз ударили по голові й кинули до таких самих невдах — збитих у коло, обплутаних мотузками.

У смердючій ямі їх протримали близько доби; весь цей час Ігар затято шукав серед бранців Тіар.

Він плазував, спотикаючись об чиїсь ноги, і невтомно заглядав у обличчя; бурлак містилося в ямі з півсотні, та було темно, й він по багато разів роздивлявся тих самих. Двічі доводилося битись — нещадно, бо супротивники бажали йому смерті; якась баба подряпала його — вирішила, що він хоче відняти в неї кусень черствого хліба. Тіар не було; він тішив себе надією, що побачить її на суді.