Генрі Лайон Олді - Обитель героїв

сизим димом за вітром, Конрад на мить зірвався, про що відразу пожалкував, засоромився. Зрілий чоловік, дворянин, високопосадовець Всевидющого Приказу… Значить, мусить опанувати себе, хай там хоч кінець світу.

Сором! Стидобисько!

— Вибачити мене, — сумовито розвів руками Ікер Тирулега. — Дивний снуль. Рідкісний. Ні, у будинок немає просезоріус ага… Людина-хазяїн.

— Перепрошую за різкість і недовіру. А молодий пульпідор, якого ви вчора врятували?

— Ні, горбатий не могти бути просезоріус. Ніхто з люди в цей будинок.

— А скажіть… Сни, тобто снулі — їх можна зберігати?

— О, так! — пожвавішав Тирулега. — Цілий мистецтво є. Я їм володіти! Снуль піймати, саджати в екзипула, — він ще раз продемонстрував плетінку з «медузою», — з екзипула в апотека… Схрон… Сохранялище. Там снуль довго сидіти могти. Давати приснить іноді, настій духоцвіт бризкати, дурна мураха не пускай поруч…

— Як довго?

— Рік. Два. Десять. Десять — рідко.

— А п’ятдесят? Сто?!

— Не знай, — зізнався чесний Тирулега. — Ніхто зберігати не пробуй. Якщо сон довго покупець нема, його сушити, потім торкати? Товкати? — порох роби. Інкубоніс-порох із сірка й кора дуба швидко тарган ганяй. Порох-сон про війна з перець і сухий лишай — від лихоманка пити. Порох-сон про гроші…

Барон знав: морфінітів кличуть, бажаючи позбавити людину кошмарів. Навіть широкопрофільні гіпномаги не завжди бралися допомогти, а ловці снів звичайно справлялися. Втім, заробляли на життя вони не тільки ловом кошмарів. Знаходилися й заможні любителі видінь, спійманих у сильце. Замість того, щоб пролежувати боки, чи не краще пережити уві сні любовну авантюру? Стати учасником оргії? Зійтися з ворогом у смертельному, але безпечному двобої? Полоскотати пересичені почуття чужим жахом?

Але порошок від тарганів?!

— Дякую, пане Тирулего. Крім вас, тут більше немає ловців?

— Немає. Я один є каптор иртабаз.

Конрад не став з’ясовувати, як старий розпізнає колег. Сам барон теж у дев’яти випадках з десяти розпізнав би квізитора під будь-якою личиною.

— Щиро вдячний вам, пане. Отже, ви впевнені, що в клієнтелі немає людини, яка могла б, свідомо чи несвідомо, «підкинути» мені цей сон?

— Впевнений. Я зберігати снуль цей, скільки потрібно. Його можна приснити ще. Раптом ви там знайти корисний… Відомостей? Про наш спільна справа?

— Буду вам вельми вдячний. А зараз прошу мене вибачити: світає, я хотів би переодягтися до сніданку. Нам незабаром виступати.

Змахнувши чорним плащем, Тирулега відкланявся й пішов.

«Добре хоч, не по стелі…» — зітхнув барон, зовсім спантеличений.

* * *

— А мені в трупарні й кажуть: у кредит більше не дамо!

— Тобі?

— Мені! Я їм підтвердження категорії, заявку на експеримент, план заходів… Ні й годі, хоч лусни! Ліміт, сатир його буцай, вичерпаний! Хабара тицьнув, то інтендант, гарпій квашений, аж підскочив…

— Давай я на себе запишу. Мені Фрося сім пільговиків підмахнув, а я на третьому бачу: глухо! Без «верби» тінь просто в банці розвіюється…

— Кручу, верчу, дух спіймати хочу…

— Та не так! Кручу-у, верчу-у… Упирай наприкінці на «у». Зменшена септочка з доданою зверху малою нонкою, як у «Загибелі богів». Я тобі дам «Процес розкладання мелодики виклику», там є…

— Кручу-у, верчу-у…

— Ну ти, братику, глухар… Тобі духа тільки в старому черевику ловити…

— …Чу-у… задовбала ваша септочка! Кручу-у-у…

— Береш мідний казан, кип’ятиш воду на перехресті семи доріг. Далі по порядку: жир Hemiaspsis signata, зів Tachyglossus Churihus, дзьоб Strigiforme… Е-е… Око Coronella austriaca…

— Чекай, я запишу… В казан мерщій сиплю жир болотяних змій, зів єхидни, дзьоб совиний… Око мідянки…

— …П’ясток Bufo calamita, гілку Taxus cuspidata… Жовч Capra ibex… Capra ibex...

— …Стегно жаби, гілку тису… Жовч безоарового цапа…

— Пробачте великодушно, добродії! Capra ibex — це козеріг, а безоарів цап — він називається Capra aegagrus…

— Цап, він і в Ла-Ланзі цап…

— Так, але його жовч у цьому випадку конфліктує з тисом! Загальновідомо, тис тягне коріння до рота всіх трупів, а камінь-безоар, інакше панзахр радісний, він же Хаджарилтес, він же «пожива життя», що зійшов на жовчі Capra aegagrus, оберігає від пристріту з летальною перспективою…

— Хвилиночку! Якщо ваш безоар при вживанні всередину зачепить зуби того, хто вживає…

— А для цього «поживу життя» товчуть товкачем і розмочують ружовою водою! І, закрутивши гвинтом у пляшці, безпосередньо в горлянку, оминаючи життєво важливі зуби…

— А ви, власне, що за один?

— А я, власне, лейб-малефік Андреа Мускулюс… Гм… вільнозапрошений консультант гросмейстера Ефраїма!

— Колеги! Фрося малефіка замовив! Королівського!

— Гіп-гіп-ура!

— Слава Фросі!

— Слава лейб-малефіціуму!

— Дорогий! Любий ти мій шкідник! Зайди в п’яту лабораторію, ми там без вашого брата обстраждалися!

— Головне, не дати шнурки на савані надрізати.

— Чому?

— Якщо родичі надріжуть — усе, не піднімеш. Він, гад, такий важкий робиться…

— А дощику спроворити? Вони жмура у двір, рюмзити, а ти хмарку за шпарку, і згори: кап-кап, кап-кап… Жмур, якого дощем накрило, іде як по маслу!

— Дощ, це добре… Дощик-дощик, перестань, в домовині мрець повстань…

— І у гріб червоне яєчко підкинути… Із лляним клоччям…

— За яєчко «ТТешки» тебе самого… За червоне…

— А я нищечком…

— Запам’ятайте, юначе: мета, навіть найблагородніша, не виправдовує сумнівних засобів! Яєчко він… Нищечком він… Ні, піднімайте, будьте ласкаві, як усі! Без підкидних яєць!

— Утік, зараза! Я його зробив, відвернувся, а він, сучий син, на мого коня й дьору!

— Куди?

— Женитися припекло! Свербить йому! До нареченої поскакав! На війну йшов, клявся: повернуся, мовляв! Звідки ж я знав, що він принциповий?

— А наречена?

— Та що їй зробиться, корові? Вона хоч за кого рада… Поки чекала, трьох народила…

— Патологоанатом, хоча й був фанатом, але з любові до пенатів не брав роботи в хату…

— Златоуст! Піїта! Ще!!!

— Після важкої і тривалої хвороби…

— Думай про хворобу! Думай! Сухоти там або джига боцмана П’ю… І руками ось так…

— …Волею долі розлучений з Вітчизною… Незважаючи на тілесну неміч, що переслідувала його решту життя…

— Ти некролог чи благовіст?! На півтора тони нижче! Поглядом, поглядом пронизуй…

— Громада у глибокій жалобі у зв’язку з втратою…

— Уявляй об’єкт… Докладніше, в деталях… І «кренделя» вплітай, із присипкою…

— …Приносить щирі співчуття родині та друзям покійного…

— Вже краще! І руками, руками роби… До речі, кого ховаємо? І добре було б уві сні повторити…

— Уві сні, панове, не треба. Читати уві сні некролог про незнайомого чи малознайомого — до отримання наяву двох взаємовиключних вказівок. Воно вам треба?

— Пані! Ви мантиса? Яке щастя! Скажіть, а правда, що прочитати уві сні некролог людині, яка вже померла, — до значних витрат?

— І навіть боргів.

— О! Дякую, дякую… Цікаве трактування…

— Пані вігіло, давайте присядемо де-небудь… Заморимо черв’ячка…