Генрі Лайон Олді - Обитель героїв

«Тягар з душі звалився, — думала Анрі, дивлячись на усміхнену містрис. — У буквальному розумінні слова. Цікаво, як вона себе почуває без діббука? Вільною? Чи навпаки, ніби втратила частину самої себе? Хотілося б знати…»

Чогось не вистачало трійці біля вікна.

Ах так, собаки.

— …саме вас, друже мій! Зрозуміло, не вас особисто, а Дозору Сімох у цілому. Ви ніколи не замислювалися, чому характер дій і методи Дозору не змінюються протягом століть? Не всім ці методи здаються правильними, багато хто вважає, що діяльність ордену-невидимки перешкоджає розвитку ряду галузей Високої Науки; є ображені, є супротивники… Час замислитися, тонше підійти до рішення окремих питань. У капітул приходять нові люди зі своїми поглядами, ідеями, болем, страхами… А проте, все залишається, як і раніше. У чому причина?

Гросмейстер зробив багатозначну паузу, відпив ковток вина. Барон з вігілою зупинилися за три кроки, не наважуючись перервати монолог його чорнокнижництва. Слова Ефраїма призначалися не їм, але грос говорив на повний голос, чути його міг будь-хто бажаючий — що, схоже, анітрохи не бентежило великого некроманта.

— А я вам відповім! У іменах. У традиційних іменах, чужих номенах, що належали батькам-засновникам Дозору, які щораз приймають на себе нові члени капітулу. Це не минає безслідно:

ім’я накладає відбиток. Ні, вожді Дозору не пересаджують імена в повному обсязі доленосних вібрацій, але частково, в основі… Якщо можна трансплантувати ім’я — чому не можна зробити подібну операцію з іншими супутниками особистості? З духом? З тінню? От я й кажу: номенклатурна традиція Дозору Сімох підштовхнула Чурих…

Із пронизливою врочистістю завили сурми. У далекому кінці зали, на маленькому подіумі, з’явився квартет герольдів Ордену Зорі. Як і слід було сподіватися, двоє — в молочно-білому, двоє — у вугільно-чорному вбранні. Звуки сурм вдруге наповнили залу, герольди завмерли, і на подіумі виник поважний, як ліктор-новобранець, дідок. Зовні він віддалено скидався на графа ле Бреттен. «Флаг-канцлер Ордену», — прошепотіли за спиною. Одягнений флаг-канцлер був просто, без прикрас. Тільки знавець, яким був фон Шмуц, міг гідно поцінувати й бездоганно пошитий чорний камзол, і панталони з білого атласу. Мабуть, на самих тільки кравцях розоритися можна…

У руках дідок тримав неймовірних розмірів сувій.

— Пані та панове! — бас у флаг-канцлера виявився потужний, командорський: заповнив залу вщерть. — Від імені Ордену Зорі радий привітати вас…

Офіційних промов Конрад не любив, а тому переніс увагу на склянку з ромом. Внаслідок цього канцлерський спіч благополучно пройшов повз вуха барона; лише час від часу долітали окремі пасажі. Зокрема, з’ясувалося: крім Конрада з Анрі, прокуратора Цимбала й голови «двох Т» Серкіса, до ради піклувальників притулку належать також гросмейстер Клофелінг, лейб-малефік Мускулюс (сам із сиротинця, малефік, почувши своє прізвище, розплакався), капітан Штернблад…

— …і Кош Малой, депутат-мажоритарій від громади гомолюпусів Глухої Пущі!

«Тепер за долю притулку можна не турбуватися, — вирішив барон. — „Два Т“, Всевидющий Приказ, лейб-малефіціум, вища некромантура, королівська гвардія і рудий дурник-перевертень. Нумо, хто бажає скривдити бідних сиріток?»

— …малолітніх чад, знайдених за таємничих або героїчних обставин… магічними символами, артефактами чи загадковими родимками, знаками небес…

Бас флаг-канцлера ширився й міцнів.

— …непрямими втіленнями Чистих Начал… Заявки на всиновлення та виховання розглядаються в порядку… Лицарі Ордену Зорі мають перевагу… Заснувати регулярний високосний квест у місцях проживання колишніх вихованців «Обителі героїв» з метою з’ясування їхньої подальшої долі…

Барон зовсім задрімав, притулившись до стіни і зберігаючи на обличчі вираз щирої зацікавленості, коли добра вігіла ткнула його світлість під ребра гострим ліктиком. Конрад не сіпнувся, не розлив залишки рому і ніяк не прокоментував уголос вульгарність чиїхось манер: давалося взнаки благородство душі. Він лише розплющив очі та скосив на супутницю.

Анрі слухала промову дідка, ловлячи кожне слово.

— …представити раді піклувальників нашу першу вихованку! Бідне дитя знайшли лицарі Вечірньої Зорі: на світанку п’ятнадцятого листвянчика минулого року, в Майораті, на подвір’ї Цитаделі. Як дитина опинилася там, залишається загадкою, цілком достатньою, щоб в ім’я цього закласти основи благодійного притулку. При дівчинці був медальйон…

Дрімота злетіла з барона осіннім листям під поривом вітру. Він почав пробиратися ближче до подіуму, спритно маневруючи поміж гостей. Анрі рушила за ним. Щойно вони опинилися в першому ряду, як флаг-канцлер відійшов убік, пропускаючи двох пишних няньок, чорнявку й білявку, що несли колиску з дитиною. Няньок супроводили два лицарі, чорний і білий, у важкезних парадових латах і з величезними мечами наголо.

— Благословенне дитя, символ відродження Ордену, джерело нового змісту…

Дівчинка. Приблизно шестимісячна, зі здоровим рум’янцем на круглих щічках. Крутить у ручці іграшку: розкритий медальйон. Не чорний і не білий; швидше, перламутровий. Конрадові здалося, що він бачить на покришці медальйона, з внутрішнього боку, портрет усміхненої жінки. Ні, навряд чи. Звідси б він такого не розгледів. Біля плеча тихо зітхнула Анрі. Немов наслідуючи дівчинку, вігіла тримала в руці конекс-пудреницю, розкривши службовий артефакт і спрямувавши дзеркальце на подіум під особливим кутом.

У дзеркальці був флаг-канцлер, няньки, лицарі, колиска, медальйон… Все, крім дівчинки. Перша вихованка «Обитель героїв» народилася пустункою: вона не хотіла відбиватися в артефакті Тихого Трибуналу, де відбивалися навіть корінні інфернали. Цікаво, якщо скласти на дитя гороскоп? — точний час народження відомий, місце відоме…

— …екс-Аспід Рене Кугут подав заявку на вдочеріння. Заявка розглядається з урахуванням заслуг лицаря…

— Стільки безглуздих випадковостей, щоб на світ з’явилася одна-єдина дитина? — шепнув барон, нахилившись до вуха вігіли.

— Гадаєш, ти з’явився на світ якось інакше? — у відповідь запитала Анрі. — Я вже не кажу про твоїх майбутніх спадкоємців…

Дивна річ: цієї хвилини Конрад відчув душевне піднесення. Напевне, подумав він, балада врешті-решт все-таки завершиться весіллям. Але, звичайно, не зараз. І не завтра, бо завтра зранку обер-квізитор планував зайти в «Іридхар Чиллал».

Можливо, дуже скоро на манікюр не залишиться вільного часу.

Барон не був ясновидцем, але інтуїція його рідко підводила.

Вересень 2004 — червень 2005 р.

Примітки

1

Тут і далі — вибрані цитати з народних реттійських пісень минулого столітнім, опублікованих у збірнику «Фольклор Батьківщини», за редакцією Адальберта Меморандуми, штабс-секретаря Ложі Силаботоніків.

2

нерозбірливо