Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 21. Вінценосні особи

-Стражі, ласкаво просимо до Інфлюенції, головної зали замку Арґент-Арвеллін.

Голос Елен розрізав тишу, наче ніж. Він луною прокотився чималим приміщенням, відбиваючись від укритих гобеленами стін. Устеленою м’яким килимом підлогою Стражі наблизились до дальнього її кінця, де стояло два величних крісла-трони.

Рубі гордовито підняла голову, відчуваючи, як разом із цим рухом у її душі щось також піднімає голову, але зовсім не гордовито, а тріумфально.

Елен зупинилася за два кроки від крісел, схилившись у поклоні. Стражі повторили цей рух, і лише тоді Рубі змогла уважніше роздивитися осіб перед ними.

У більшому кріслі сидів високий широкоплечий чоловік із презирливим і гордовитим виразом обличчя. Воно свідчило про впевненість і щоденне задоволення найменших бажань. Сивувате волосся спадало на високе чоло, а очі були сталево-сірими, пронизливими, і Рубі мимоволі зіщулилася під їхнім поглядом – здавалося, що вона стоїть тут зовсім сама, беззахисна і безпорадна. Сумнівів не було, це був Анер – правитель Неверії.

Його Величність сидів на своєму троні, велично спираючись на спинку. З його могутніх плечей спадала пурпурова мантія, оторочена горностаєм, а розумне чоло оперізував широкий золотий обруч.

На троні ліворуч від нього сиділа молода жінка, велична, проте дуже добра. Це було видно відразу – доброта струменіла з її очей, із кожної риси її обличчя, з її постаті. Вона також була в мантії, але смарагдово-зеленій, що дуже пасувало до її ясно-зелених очей, таких, яким буває листя під яскравим сонцем. Її світле пряме волосся, що сяяло навколо мініатюрної голівки, наче ореол, було також перехоплене обручем, проте вужчим і делікатнішим, аніж у її чоловіка. Королева Айлін.

-Вітаю, Стражі! – гучний та соковитий баритон короля лився у вуха, наче сироп. – Ласкаво просимо до замку Арґент-Арвеллін. Я пишаюся вашою роботою. Для нас велика честь вітати вас…

Його промова текла плавно, наче ріка. Проте Рубі не могла позбутися нав’язливої думки, що її йому хтось написав. Не говорить непідготовлена людина так гладко і складно. Швидкий погляд на Катрін, а потім на Емілію підказав їй, що вона не одна так вважає. Дівчата стояли поруч, а їхні обличчя витягнулись у масках страшної нудьги.

А ще Рубі відчувала щось дивне. Піднявши погляд, вона зрозуміла: король ні на мить не відводив від неї погляду. Його очі вбирали кожен її рух, не відпускали, стежили за нею. Дівчина відчула, як зграї крижаних мурашок біжать по її спині.

-Я вдячний вам за вірне служіння вашій справі, за захист нашого світу від породжень темряви, – продовжував тим часом правитель. – Завдяки вашим зусиллям ми можемо спати спокійно. Ви професіонали найвищої кваліфікації, ми пишаємось вами. Ми…

-Його Високість хоче сказати, – раптом пролунав у залі голос, – що ми справді раді вас усіх бачити.

Рубі різко підняла голову. Голос – молодий, свіжий, як ранкова роса, належав королеві.

-Ми щасливі, що вам удалося сюди доїхати цілими і майже неушкодженими. Ми співчуваємо вашим утратам, – голос королеви посумнів і наче зів’яв, посірів. – Проте тримайтеся. Ви завжди можете розраховувати на нашу підтримку. Сподіваємося, у нашому замку ви знайдете надійний притулок і захист. Почувайтеся як удома.

Королева усміхнулася.

-Його Величність і я надамо вам підтримку та постараємося виконати будь-які ваші вимоги. А зараз…

Двері, гримнувши, розчинилися на всю ширину. Стражі обернулися – до них упевненим кроком прямував високий юнак у темному дорогому одязі. Презирливий вираз обличчя, світлий ореол волосся, золотий обруч навколо голови не залишили сумнівів – до них прямував принц Рін. Наче не помічаючи Стражів, які схилилися перед ним у поклоні, він майнув довгою темно-синьою мантією, як крилом, і різко розвернувся вже стоячи зліва від Короля.

Рубі глянула на нього. Юнак був високим, худорлявим, проте широкоплечим. Одяг зграбно облягав його тіло, даючи зрозуміти – принц точно не проводив свій час у безділлі. Точно верхова їзда, силові вправи, мабуть, плавання… Рубі зітхнула. Шкода, що неможливо відразу визначити рівень інтелекту.

-Отож, – знову озвалася Королева. – Я хотіла сказати, що ви прибули саме вчасно. У замку триває підготовка до Балу на честь свята Падучої Зорі. Ми будемо раді бачити вас почесними гостями цього свята. Це наша багаторічна традиція. Скоро ще прибуде наша дочка, принцеса Лýна. Відразу після її приїзду відбудеться Бал. Я впевнена, вам буде весело.

-А зараз можете бути вільні, – добродушно завершив король. – До Балу ще є час. Освоюйтеся та відпочивайте.

Тон правителя дав зрозуміти, що аудієнція завершена. Стражі вклонилися, отримавши у відповідь три кивки головами.

Рубі розвернулася, здійнявши вихор блискіток на своїй сукні. Відчуття, яке оселилося в її душі, ніяк не відпускало – вона почувалася найкращою, найкрасивішою, найбажанішою… Та і як почуватися інакше, коли за тобою так пильно спостерігають чиїсь очі.

Ернандес  обернулася. Королева вже пішла, зникнувши в одному з численних замкових переходів. Дві пари очей були приковані до Стражниці – король і принц удивлялися в неї, наче в ікону.

Назрівав конфлікт поколінь.

Рубі якусь мить дивилась на них, переводячи погляд з одного на іншого, а тоді раптом усміхнулася – істота всередині переможно рикнула. Дівчина відчула себе Королевою – куди там якійсь нещасній Айлін. Це вона тут правителька всього, їй належить цей Замок, Арвелінн, вся Неверія разом із Королем. І принцом також. Її усмішка була не просто красивою чи привабливою. Вона була тріумфальною, переможною, і манила, манила до себе. Очі Рубі сяйнули яскравими іскорками, геть як її сукня, коли вона зауважила, що обидва члени королівської сім’ї дивляться на неї, пронизуючи її поглядами однакових сталево-сірих очей. Навколо метушилися Стражі, одні стояли, інші поспішали покинути Інфлюенцію, справедливо вважаючи, що більше там нічого робити. Лише Рубі стояла, дивлячись на чоловіків навпроти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍