Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Севен на мить завмер, вдивляючись у її обличчя. Потім усміхнувся.

-Ти моя, Рубі. Тільки моя.

…Єднання – чисте, наче вода, вільне, як вітер. Єднання, від якого дві душі злилися в одну душу і одне серце.

Вогненне серце.

                                                      ***

Рубі прокинулася наодинці.

У кімнаті панувала напівтемрява, і навіть звичні предмети виглядали загрозливо.

Але дівчина почувалася так чудово, як не почувалася ніколи досі.

Вогненне серце тепер було з нею, вона знайшла його.

І ця думка сповнювала її не просто радістю – ейфорією.

У двері постукали.

-Страж Ернандес, через півгодини у вас зустріч із королівською сім’єю.

-Так, дякую, – промовила Рубі дверям, усміхаючись. Але там не змовкали.

-Для вас дещо є, ви дозволите?

Рубі проричала крізь зуби одну не дуже цензурну фразу.

-Хвилинку! – одягатися довелось експрес-методом, і через мить злісна Рубі відчинила двері.

За ними виявилася покоївка з великою коробкою сріблястого кольору.

Граційно вклонившись, вона ввійшла, поставила її на ліжко, і мовчки вийшла, ще раз уклонившись.

Рубі втупилась у коробку.

Вона була перев’язана темно-синім бантом, за яким виднілася карточка. Страж повільно підійшла і дістала її. Каліграфічним впевненим почерком там було виведено: «Вітаю в замку Арґент-Арвеллін.»

І все.

Стенувши плечима, Рубі відклала карточку і потягнула за стрічку. Накривка піднялася, явивши поглядові ніжний шифон глибокого темно-синього відтінку. Затамувавши подих, Рубі взяла тканину до рук – ніжна сукня з делікатним «ошийником» вся була вкрита невловним блиском – не стрази, не вишивка, просто маленькі сяйливі іскорки.

Не в змозі більше стримуватись, вона швидко зняла джинси та футболку й обережно надягнула сукню. Вона сіла ідеально, ніжно обійнявши її тіло. Волосся розсипалося хвилями по її плечах, і вона зиркнула в дзеркало – вперше без страху. Покрите сріблом скло відобразило незнайомку – неймовірна шкіра, глибокий погляд чорних очей, хвилі каштанового волосся, ніжна сукня, що сяяла і переливалась… Не вистачало туфельок.

Рубі кинулася назад до коробки, і невдовзі пара граційних темно-синіх туфельок пишалися в неї на ногах.

Дівчину пройняло тремтіння – ніколи досі вона не бачила себе такою. Ніколи не підозрювала, що може так виглядати.

Глибоко зітхнувши, вона ступила крок за поріг, щоб одразу потрапити в обійми Севена.

-Ти прекрасна, – шепнув він, і Рубі задоволено зітхнула, пригорнувшись до нього. Хлопець залишив делікатний поцілунок на її чолі: – Адайн уже внизу, за нею наразі наглядає Емілія.

Рубі кивнула, беручи його за руку і рушаючи до сходів.

Першою в поле зору потрапила Емілія в червоній сукні-смокінгу довжини міді та бежевих туфлях-човниках, яка тримала за руку Адайн у милій рожевій сукні.

-Ем, чудово виглядаєш, – звідки у її голосі цей світський тон? – Притягуватимеш усі погляди.

-Ха-ха, дякую, – усміхнулась Ем. – Але це не моя заслуга.

Рубі стишила голос.

-Тобі також принесли її?

-Так, і це дуже дивно. Я не думала, що… Катрін!

Рубі озирнулась. Сестра у чорній прямій сукні до колін, що підкреслювала її фігуру, прямувала до них, ледь піднявши брову, мабуть, через їхні з Севеном сплетені руки. На рукавах-буфах її сукні переливалося світло.

-Ну що, голубки…

Закінчити їй не дали. Звідкись виринула Елен:

-Стражі, ви готові? Прошу за мною.

І Рубі, відчуваючи на плечах легкий холодок, рушила за нею, назустріч королівській сім’ї.