Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Прекрасно, – Елен кивнула головою. – Отже, дівчата направо, юнаки наліво, а ви – прошу за мною.

Крізь невисокі дерев’яні двері вони потрапили на сходовий майданчик, звідки гвинтові сходи здіймалися кудись догори.

-Ого, – у голосі Адайн чулося щире захоплення, і Рубі не могла її звинувачувати у цьому.

Поки вони підіймалися сходами, дівчина відчувала, як погляд Стража Етелхарда блукає її тілом, і від цього робилося гаряче, наче під палючим липневим сонцем.

Піднявшись на кілька сходових маршів, Елен зупинилася перед двома дверима – одні навпроти інших.

-Ось ваші кімнати, розташовуйтесь, – Елен буденно глянула на годинника. І додала: - Стражі будуть змушені жити в одній кімнаті, хтось на чергуванні, а хтось – спатиме, по черзі. Я сподіваюсь, це не становить для вас проблеми?

-Ні, ну що ви, – чарівливо усміхнувся Севен. – Це необхідність, нам не вперше. Ми професіонали.

-Чудово, – кивнула Елен. – Адайн, ось твоя кімната, розташовуйся. Тобі потрібна допомога?

-Ні, дякую, – мала відверто позіхнула. – Я просто дуже втомилася, тож нехай Рубі зі мною трішки посидить, а я засну.

-Тоді на все добре, – професійно усміхнулася Уокер. – Стражі, – Рубі та Севен кивнули у відповідь, і невдовзі цокіт підборів Елен затих унизу.

-Гаразд, – бадьоро виголосив Севен, обертаючись до Адайн. – То що, мала, спати?

-Ага, – дівчинка розвернулась і потюпала до своєї кімнати. – Рубі, ти йдеш?

-Йду, Адайн, – Рубі кивнула, намагаючись не вбити Севена за його самовпевненість. – Зараз, тільки візьму свої речі і, якщо ти не проти, прийму в тебе душ, коли ти заснеш.

-Звісно, будь ласка, – Адайн попленталася в кімнату, а Рубі, відшукавши, нарешті, рушника, почимчикувала слідом, де застала благословенну картину – дівчинка спала на ліжку, впавши на нього впоперек і навіть не роздягнувшись, тільки встигла роззутися.

Рубі з усмішкою похитала головою, накидаючи на малу ковдру. Мале шило втомилося настільки, що навіть не її дочекалося.

Блаженно витягнувшись під теплим, майже гарячим струменем води, Страж укрилася густою піною, намилила волосся, вмила обличчя і вже почала думати, що більше ніколи звідси не вийде, настільки прекрасно було відчувати краплі води на тілі та чистоту, майже відчутну на дотик. Як… Як поцілунок.

Рубі різко вимкнула воду.

Ось, чого їй хотілося.

Поцілунків, рваних, голодних, владних, жадібних…

Його поцілунків.

Ернандес закуталась у рушник.

Будь, що буде.

Босоніж, несучи в одній руці свої речі, а іншою притримуючи рушник, дівчина повернулася до своєї, чи то пак, їхньої із Севеном кімнати, де її речі зграбною мальовничою купкою полетіли в найближчий куток.

-Ти довго, – гарячі вуста торкнулися вуха, промовляючи ці слова.

Рубі різко вдихнула, відчуваючи, як одна його рука обійняла її за талію, а інша невблаганно накрила її пальці, які тримали рушника на її тілі.

-Я вже думав, ти залишишся там чергувати, – дівчина відчувала, як він обіймає її, як кров шугає по організму з шаленою швидкістю, як усередині поширюється дивне тепло.

-Ти ж професіонал, тобі не вперше чекати, – на видиху, ледь чутно, але твердо прошепотіла вона.

-А що я мав відповісти? – Севен ухитрився правильно розгадати її посил. – Що я згоряю від бажання швидше опинитися з тобою наодинці? Що твій погляд дає мені наснагу жити? – його рука стиснула її зап’ястя. – Що ти змушуєш жадати тебе так сильно, що від цього затьмарюється розум? Ти моя, Рубі, – його губи торкалися її шиї. – Тільки моя.

Рушник зіслизнув з її тіла, стираючи останні перешкоди між ними.

Поцілунок був саме таким, як вона й очікувала – владним, голодним, на краю пристойності і поза межею бажання. Повітря бракувало, шкіра палала від дотиків, Рубі судомно стискала пальці на його плечах, дряпаючи їх – його уста саме торкалися її шиї, викликаючи хвилю мурашок по її тілу, посилаючи нервові імпульси в кожен його куточок.

Його губи, такі вимогливі, але такі ніжні, знову накрили її тремтячі уста, які безмовно просили більшого – Рубі застогнала крізь поцілунок, відчувши спиною холодну стіну як контраст до гарячого тіла Севена.

-Тихо, – шепнув голос хлопця у неї над вухом, – нас можуть почути.

Рубі глянула йому в очі – в них палав вогонь нелюдської пристрасті. Дівчина закусила губу.

-Змусь мене.

-О, я знаю, як це зробити, – Севен схилився до її вуха, раптом легко, але відчутно прикусуючи його. – Хочеш перевірити?

Рубі мовчки захитала головою.

-Отож бо, – Ернандес вловила знайомі муркотливі нотки в оксамиті його голосу.

Сильні руки Стража підхопили її, наступної миті вона лежала в ліжку, притиснута до нього тренованим тілом хлопця. Його руки пестили її – так ніжно і так солодко, так довго, так… потрібно і правильно.

-Скажи це… – раптом зірвалося з її губ. – Скажи ще раз.