Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

Частина чотирнадцята. Повернення в Лісове Королівство.

Приземлення в реальність виявилося різким, важким. Нас немов виплюнуло із самого серця простору. На коротку мить усе тіло, здавалося, розлетілося на тисячі дрібних частинок, кожна з яких палала болем. І потім, з оглушливим гулом, ці частинки знову зібралися воєдино, залишаючи за собою тяжкість.

Коли свідомість почала повертатися, спочатку прийшли відчуття. Під руками я відчула сиру й липку землю, у ніс вдарив запах вогкості. Я відчула, як волосся прилипло до обличчя, сплутане мокре, і цей липкий дотик допоміг мені отямитися.

 Голова була важкою, немов її наповнили камінням, а перед очима все пливло, змішуючись в одну велику безформну пляму. Кожен звук здавався приглушеним, кожен запах — притупленим.

Перша спроба піднятися не увінчалася успіхом — важке тіло немов магнітом тягнуло до землі, а нудота, що підступила, робила ситуацію ще більш гнітючою.

Однак разом із пробудженою свідомістю, до мене почало приходити розуміння того, що подібний ритуал, найімовірніше, викинув величезну кількість магії. А значить, що де б ми зараз не знаходилися, незабаром це місце буде кишіти чорними тінями.

Рузан...

Потрібно терміново знайти Рузана.

Похитуючись і стримуючи рвотні позиви, я все ж змогла піднятися на ноги. Світ навколо все ще був розмитим, немов я дивилася крізь помутніле скло. Але погляд швидко зачепився за фігуру, що лежала неподалік. За кілька метрів від себе, помітила Карін, що розкинулася на спині. Її тіло здавалося нерухомим, неживим...

Дівчина виглядала блідою, настільки, що її шкіра була схожа на мармур. Але те, що привернуло мою увагу, змусило серце болісно стиснутися: її обличчям, немов павутиння, розповзлися вени. Вони були неприродно яскравими, насичено-синіми, контрастуючи з її блідою шкірою. Вони тягнулися від куточків її очей, розтікалися по вилицях і йшли кудись до шиї.

Це не добрий знак...

Опустившись на коліна, я взяла обличчя дівчини в долоні, і злегка стиснула.

— Карін... — тихо промовила я, а потім наблизивши палець до її носа, я з полегшенням зрозуміла, що вона дихає. — Прошу... прокинься...

Дівчина сіпнулася в мене в руках і вже за кілька миттєвостей розплющила очі. З мене вирвався полегшений подих. Вона жива.

Карін слабко посміхнулася, прибираючи мої долоні і киваючи, що все гаразд.

Допомагаючи дівчині піднятися, я продовжувала вдивлятися в тіні, що оточували мене. Я нарешті зрозуміла, де ми опинилися.

Це та невелика ділянка лісу, поруч із якою розташований старий порт, звідки й почалася наша подорож до Королівства Одхан.

Нарешті мій погляд зміг зачепитися за постать чоловіка. Серце пропустило удар, а потім почало битися так, наче хотіло вирватися назовні. Не пам'ятаючи себе, я різко зірвалася з місця. Усе ще слабке тіло похитнулося, проте, незважаючи на тремтіння в ногах, я все ж змогла добігти до Рузана. Припавши до його нерухомого тіла, я зрозуміла, що він дихає. Полегшення накрило мене хвилею, такою сильною, що на мить весь світ перестав існувати. Він дихав і це було все, що зараз мало значення.

Однак радість швидко змінилася тривогою. Його обличчя виглядало таким же болісно блідим, як і в Карін. І так само, як і в дівчини, яскраво-коричневі вени, схожі на коріння стародавнього дерева, охоплювали його обличчя, шию, руки, несучись вниз під одяг.

Усередині мене все стиснулося. Струснувши головою, я наказала собі зібратися. Зараз не час ховатися у своїх страхах.

Почувши слабкі кроки, я тихо, але вже впевнено промовила:

— Карін, допоможи мені. Нам потрібно скоріше забратися звідси.

Все ще злегка розгублена дівчина, почувши мій суворий тон, одразу ж опинилася поруч. Разом нам вдалося підняти Рузана і тепер потрібно було тільки дістатися до єдиного знайомого мені місця в місті. Будинок Власа.

Я вже могла відчути холодні пориви вітру, які несли за собою ті страшні тіні, створені забороненою магією моєї матері. Карін, мабуть, теж відчула щось недобре, бо насторожено за озиралася і навіть прискорила крок.

Нам раз у раз доводилося робити невеликі зупинки, оскільки ні моє, ні тіло Карін, все ще не відновилося повністю. На відміну від Карін, яка немов з кожним зробленим кроком міцнішала дедалі більше, моє ж тіло немов протестувало проти кожного зробленого кроку. Рузан усе ніяк не приходив до тями, і це починало не на жарт мене лякати. Помітивши мої перелякані погляди, які я кидала на тіло, що повисло на нас, Карін тихо сказала:

— З ним усе буде добре, принцесо, — її хрипкий голос пролунав дещо відсторонено. — Це, — вони кивнула на руки Рузана, де все ще виднілися проступаючі вени. — Усього лише результат перенапруження. Йому... нам потрібен час відпочити.

Я кивнула і навіть не дивлячись на слова дівчини, я все ще намагалася не дивитися на неї — на її все ще бліде обличчя і на сині лінії, що все ще проступали під шкірою.

Але найгірше було ще не це. Гірше було те, що я бачила навколо.

Лісове Королівство... Те, що колись пишно розквітало, нині лежало перед нами мертвою землею. Ліс, гордість нашого королівства, здавалося, поступово вмирав. Його гілки — висохлі й ламкі, як старі кістки, — скрипіли на вітрі, що більше скидався на стогін вмираючого. Кора стародавніх дерев, які ще недавно виділяли запах смоли, вкрилася тріщинами, немов шармами.

Кожен мій крок відгукувався важкістю в грудях. Земля, колись м'яка й тепла, тепер відчувалася холодною, ніби під її поверхнею щось помирало і продовжувало корчитися в передсмертних муках. Я могла відчути її біль. Земля все ще була жива, але це було існування на останньому подиху.

Птахи, які раніше перегукувалися в кронах, зникли. Замість їхніх дзвінких голосів тільки тиша, що розбавляється глухим стуком наших кроків. І ця тиша була гіршою за крики. Навіть вітер, що гуляв серед уламків нашого королівства, звучав якимось глухим і порожнім.

Кожен погляд Карін лише посилював мою тривогу. Упевнена, що навіть у найстрашніших думках, їй і не спадало на думку, що саме відбувалося тут. Розум кричав про те, що їй довіряти не можна, навіть після того, як вона допомогла мені в Одхані. Усе це могло бути ретельно спланованим планом. Вона все ще залишається шпигункою Лейсан.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍