Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

В цей час інший солдат кинувся до Карін з піднятим мечем, але магічка різко махнула рукою, і вода піднялась вгору, перетворюючись на блискучий щит. Лезо вдарило в водяну стіну, але не пробило її — вода була твердою, як лід, але рухливою, як вітер. Потім, з легким рухом її пальців, щит перетворився на гострі водяні голки, які, мов блискавки, полетіли до нападника.

Проте через високу температуру в будівлі голки не змогли досягти ворога, випарувавшись у повітрі. Розуміючи, що ми обидві вже починаємо задихатися, я з останніх сил потягнулася до своєї магії всередині, і з-під підлоги знову з'явився корінь, досягнувши цілі.

Карін знайшла мою руку, і різко потягнувши, повела за собою. Здається, лише завдяки благословенню Перших ми змогли вибратися назовні цілими, де вже зібралася чимала кількість зевак. Позаду нас з замку поступово почали вибігати решта слуг. Дівчина на мить зупинилася, здивовано оглядаючи зібраних людей, які мовчки й навіть з якимось благоговінням спостерігали за пожежею.

— Чому… — вона закашлялася, — ніхто не допомагає?

Я також подивилася на людей, і якщо спочатку я й сама хотіла задати це питання, то вже через мить зрозуміла — вони чекають свого Фенікса.

Не даючи Карін навіть хвилини, щоб обміркувати все, що відбувається, тепер я схопила її за руку і потягла в натовп. Ззаду ми почули крики солдатів, тому збільшивши швидкість і практично розштовхуючи зібраних людей, ми побігли до головних воріт.

На півдорозі я різко загальмувала, озираючись.

— Ти що!? — здивовано і навіть трохи роздратовано запитала Карін, різко переходячи зі мною на «ти».

Серце пропустило удар, коли, поглянувши на ворота, я не побачила там фігури Рузана.

Ні… Він же має бути тут!

Однак паніка так і не встигла пустити свої корені, адже поруч промайнувала темна тінь, і я одразу відчула на своїй талії міцну хватку. Повернувши голову, я зустрічаюся з зосередженими очима Рузана. Чоловік підштовхує мене вперед, і ми знову починаємо рухатись.

Карін хоч і насторожено поглядає в бік Рузана, так само, як і він в її, але обидва не стали ставити жодних питань.

Повітря було сухим і важким, просоченим димом і магією. Ззаду все ще чулися крики солдатів, і навіть я могла відчути, що вони досі переслідують нас.

Опинившись у місті, яке немов в один момент спорожніло, ми заблукали в лабіринті вузьких вуличок. Через деякий час ми зупинилися в тіні одного з будинків, щоб перевести подих.

— Вони ще шукають нас, — сказала Карін, в її очах плескалася втома, змішана з рішучістю.

— Щоб їх дракон зжер, — тихо виялався Рузан. Він теж виглядав втомленим, але в голосі відчувалася стійкість колишнього капітана. — Тоді доведеться застосувати запасний план.

Я різко обернулася в його бік, адже ще в замку він поділився зі мною своїм «запасним планом». І він мені не сподобався.

— Ні, — різко і безапеляційно відповіла я. — Ми навіть ще не спробували дістатися до корабля.

— Я впевнений, що порт вже оточений, — він похитав головою, і, знявши сумку, в яку я вже запхала карту, почав щось люто шукати всередині. — Навіть якщо нам вдасться дістатися, відпливти вже не вийде.

— Це занадто ризиковано і небезпечно! — знову заперечила я. — Небезпечно для тебе!

Карін весь цей час тихо стояла осторонь, продовжуючи оглядати околиці. Однак вона не припиняла кидати зацікавлений і трохи підозрілий погляд на нас.

Нарешті, знайшовши те, що шукав, чоловік вручив кожній з нас по маленькому камінцю, на якому були зображені руни.

«Переміщення».

Я зло мотнула головою і схопила чоловіка за руку.

— Я сказала ні, — мій голос прозвучав, як удар меча об сталь, — чітко, впевнено, без вагань. Навіть Карін, що стояла поруч зі мною, трохи здригнулася, не очікуючи від мене такого. — Занадто велика відстань. Твоє тіло не витримає.

— Він може скористатися моєю магією, — раптово вставила Карін.

Я втомлено зітхнула. Так, теоретично це могло б допомогти. Тоді в замку ми обговорювали, що в разі виникнення проблем (як зараз, наприклад), для Переміщення на таку велику відстань Рузан скористається запасами моєї магії, перенісши частину витрат на моє тіло. Однак у моєму випадку це здавалося не дуже гарною ідеєю. Не відомо, як моє тіло відреагує на таке втручання.

Але я впевнена, що Карін набагато сильніша за мене, не тільки в магічному плані, а й фізично.

Рузан, ймовірно, вже зрозумів, хто вона така, скривив губи, але від допомоги не відмовився.

— У нас вийде, — чоловік підняв руку, торкаючись мого обличчя, і, заглядаючи в очі, впевнено сказав.

— Мені це все одно не подобається, — вже тихіше пробурчала я, коли зрозуміла, що сперечатися марно.

— Мені твої плани теж ніколи не подобались, — хмикнув чоловік.

— Ну ти порівняв! Вони хоча б не були такими божевільними!

Рузан відволікся від підготовки ритуалу для сильного «Переміщення»: поки я поруч пихтіла від обурення, він встиг на руці Карін накреслити кілька рун, що скріплюють магію його і дівчини. Він поглянув на мене і підняв брову, ніби говорячи: «Та що ти говориш, моя радість? Тобі нагадати про план крадіжки давнього артефакта в іншому Королівстві?»

Я цокнула і закотила очі.

Коли приготування були завершені, ми всі взялися за руки, міцно стиснувши в долонях магічні камені.

Руни на руках Рузана і Карін заблищали, випускаючи тепле світло. Повітря навколо нас вібрувало, ставало густим, наче сам світ стримував своє дихання. Я знову відчула це неприємне, нудне відчуття всередині. Від Рузана виходила сила, схожа на гул землі. Вона в рази перевищувала ті відчуття, що я переживала вперше, коли ми проходили через «Переміщення». Його енергія була глибокою, невблаганною, як рух гірських масивів.

В цей момент ми відчули, як наші свідомості переплелися одна з одною, ставши єдиним цілим. І тоді — різкий поштовх, ніби реальність рвонула вперед. Час зупинився, а потім, в одну мить, він знову почав текти, але світ уже не був колишнім.