Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

— Ти прийшла сюди, впевнена в тому, що тримаєш у руках поводи свого життя, але доля давно натягнула поводи на себе. Там, де кожна розвилка здається випадковою, — не обдури себе. Бувають стежки, що ведуть лише в прірву.

Його слова проникли мені під шкіру, дістаючи звідти приховані страхи. Протягом усього часу я продовжувала запевняти себе, що зможу обдурити долю, але, можливо, весь цей час я тільки й робила, що йшла прямо в її пастку?

Однак я швидко взяла себе в руки, міцніше стискаючи в руках карту. Здається, це в них сімейне розмовляти метафорами.

Адже він навіть не знає, що насправді відбувається всередині його ж замку.

— Знаю, — тихо сказав він, немов прочитавши мої думки. — Знаєш, що відбувається з Королівством, коли його правитель помирає?

Нічого не відповівши, я мовчки спостерігала за королем. Його тіло з кожною хвилиною наче ставало меншим. Однак здається йому й не потрібна була моя відповідь, король продовжив:

— Гниття починається зсередини, з самого коріння. Це не просто руйнування — ніби саме життя покидає стіни, підлогу і... повітря, — старий маг повільно підняв голову, прикриваючи очі. — Відчуваєш? Відчуваєш, як гниль сочиться з кожної щілини, прориваючи свій шлях нагору?

І я відчувала. Навіть бачила те, як сам замок уже жив своєю смертю. І ті, хто мешкав у ньому, повільно ставали частиною цього гниття — їхні темні й огидні сторони, що до того були добре заховані в їхніх душах, повільно стали виповзати назовні.

— Час настав, дитя моє, — додав король, і звертався він цього разу не до мене.

Обернувшись, я побачила принцесу, яка стояла в проході. На її обличчі вперше я змогла побачити емоції: страх змішався з передчуттям. Вона дивилася на свого вмираючого батька, але горя від неї я не відчувала.

Пройшовши вперед, вона зупинилася поруч зі мною. В її очах палав вогонь, який раніше був слабким і безпечним, але тепер розгорався, перетворюючись на справжнє полум’я.

— Буду рада знову зустрітися з вами, Ваша Високосте, — на її губах з’явилася ледь помітна усмішка.

Я, мов зачарована, провела її плавну фігуру поглядом, повільно відступаючи назад до дверей. Почувалася я дивно, ніби стала свідком якогось древнього таємничого ритуалу, який не призначений для чужих очей.

Підійшовши до свого батька, принцеса обережно, майже ніжно взяла його обвуглену руку.

— Я стою тут, на руїнах того, що колись було моїм домом, моїм прихистком, моєю долею. Попіл під ногами холодний, але я відчуваю, як під ним жевріє іскра — іскра, яку не можна загасити ні часом, ні болем. Сьогодні я впаду, щоб відродитися, — вторячи її словам, язики полум’я, які з’явилися нізвідки, перескочили на її блискучу шкіру, охоплюючи все тіло. — Фенікс помирає у вогні, щоб стати тим, хто править небесами. І я теж — згорю до тла. Я залишу позаду все, чим була: страхи, сумніви, ту слабкість, яка була мені притаманна. Натомість я постану, яскрава й незламна, щоб принести це світло своєму народові. З цього дня я не просто принцеса. Я — вогонь, я — початок, я — яскравий маяк для тих, хто загубив свій шлях. Я присягаюся: кожен промінь, що виходитиме від мене, даруватиме життя. Я відроджуюся, щоб правити, щоб захищати, щоб палати для всіх.

Не помічаючи жару від полум’я, я мовчки спостерігала за картиною, яка розкривалася переді мною. За народженням Фенікса.

— Клі...

Звідкись збоку до мене долинали голоси, але я не могла відвести очей від палаючого вогню, що тепер охопив майже весь кабінет.

— Кліо! — гучний голос Карін вивів мене зі ступору.

Підбігши, дівчина міцно схопила мене за руку, намагаючись водночас відновити дихання й щось мені сказати. Але, не вимовивши ні слова, вона з розкритим від подиву ротом дивилася на полум’я, що вирувало перед нею. І поки вона не помітила двох постатей у вогні, я різко повертаю її спиною до кімнати. Я була впевнена, що подібна дія, ритуал, точно не призначалися для сторонніх очей, а тим більше для шпигунок із сусіднього Королівства.

— Потрібно негайно йти звідси! — крикнула я, привертаючи увагу Карін до себе.

Мимолітне сумнівне відображення з'явилося в її блакитних очах, але вже через секунду вона кивнула, і ми помчали до виходу.

Стискаючи бідний клаптик давнього паперу, я молила Перших, щоб не зіпсувати артефакт.

Як тільки ми вибігли в основну частину палацового комплексу, нам на зустріч вийшло кілька солдатів. Через те, що в палаці було дуже багато елементів, зроблених з дерева, та враховуючи, наскільки гаряче було ззовні, вогонь почав поширюватися занадто швидко. І враховуючи палюче полум'я позаду нас, мій переляканий і навіть трохи винуватий погляд, зосереджений і холодний погляд Карін, солдатам не знадобилося багато часу, щоб поєднати одне з іншим. Вони замкнули ряд, і я помітила заблискувані мечі, спрямовані на нас (значить, це не маги).

Карін стала переді мною, ставши щитом. Її погляд став крижаним, нерухомим, наче вона сама була водою, що чекає руху. Я відразу прийняла бойову позу, готуючись до захисту. Рука дівчини рвонулася до вази, що стояла в кількох метрах від нас. Здавалося, що посудина, на перший погляд безжиттєва, раптом ожила в її присутності. Вода, що до того мирно плескалася всередині, піднялася вихором, наче змія, підкоряючись її волі. Вона підняла руку, і потік вирвався назовні, блискавичний у світлі, з могутністю бурхливого водоспаду.

Кілька солдатів кинулися вперед, але мах її руки був швидший. Вода вдарила, як батіг, обвиваючи ноги одного, з легкістю збиваючи його з ніг. Той від несподіванки схопився за іншого солдата, що біг поруч, тягнучи його за собою. Потік води відступив, залишаючи на підлозі мокру калюжу, що швидко випарувалася.

Зал починав заповнюватися димом, тому треба було швидше вибиратися звідси. Один з солдатів метнувся в мій бік, але я різко присіла, поклавши долоні на підлогу, і буквально через мить звідти, розриваючи покриття, виповзли корені. Вони міцно обхопили ноги солдата, паралізуючи його, а потім метнулися в бік інших солдатів, що швидко приходили до тями і почали підніматися.