Юрій Павлович Винничук - Сестри крові

ж вони скупердяї! Ні, я мушу з тим порядок навести. «Померлій в тюрмі від тортур чарівниці полотно на кошулю — 3 зол.». А то з якого дива? Видно, рідкісна пава. А ось: «За повішення Воробейчика, злодія — 2 зол. 15 гр. За повішення злодія Павлюка — стільки ж». Вони знущаються? У Нюрнбергзі за таке вдвічі дорожче платять. «За вичищення плюгавства і гною на 30 фурах з трьох в’язниць фурманам — 15 зол.». Ха-ха, ну, ти чуєш? Тридцять фур лайна! Скільки ж років ті тюрми не чистили?! Нічого, в мене вони потанцюють. «Майстрові і його гицлям, котрі здохлого, зі шкури облупленого коня з вулиці Шкоцької вивезли за місто і закопали — 18 гр.». А це вже просто знущання! Закопати цілого коня, то це ж неабияку яму треба викопати. А вони — вісімнадцять грошів! Тьху! «Майстрові за спущення злодія з шибениці і закопання — 1 зол. 15 гр. Теслям, що готували інструмент для тортур, — 1 зол. 7 гр. До того ж — 14 фунтів заліза і ковалеві за роботу — 1 зол. За стинання злодія, котрий костел Святого Михаїла обікрав, — 2 зол. 15 гр. За стинання білоголової, яка дитину свою піврічну забила, — З зол.». Тобто коли молодиці голову стинаєш — це дорожче? Гм, ніколи б не подумала. Та ж-бо жіночу шию куди легше стяти! Що тут ще... «За нові кайдани — 6 зол. 20 гр. За замурування дзюри в низькій тюрмі, звідки злодій Циган без вуха виламався, — 8 зол. 25 гр.». Чудні цифри... дуже чудні. Але я дам собі раду.

— Овва! Ти дуже поважно взялася за катівську господарку.

— Аякже! Ти бачила моїх дівок?

— Яких твоїх дівок?

— Ну, не зовсім моїх — Касперових. Тих шльондр з-під «Жовтого простирадла». Бачила, як вони тепер виглядають? Та то аліганські кралі! І завдяки мені. Тепер вони заробляють у три-чотири рази більше. А то ходили як мандрьохи.

— Ну, а як загалом тобі живеться з чоловіком?

Вона поглянула на мене, прискаливши очі, бо була не дурна й здогадалася, що я не для цього завітала.

— Припини базікати ні про що, — перебила вона мене. — Вивалюй, з чим прийшла.

— Ну, гаразд, — видушила я з себе, — Та сестра крові, котра вбиває отруєною голкою, вже тут.

Анрієта вибалушила очі:

— А тобі звідки це відомо?

— Вона зустрілася зі мною.

— Ти з нею знайома?.. — Тут у її голові почало світати. — Вона уважно подивилася на мене й випалила: — Ні, це не може бути! Ти — теж?

Я кивнула й сказала:

— Sanguinis sorores, Кармелло!

— Rursus in unum, Корделіє! — випалила вона геть ошелешена. — Я повинна була здогадатися, що це ти! Цей твій удар шпагою в рот!

— Ти не могла бачити чи знати, як мене вчили вбивати. Ти могла знати лише, що я володію шпагою.

— Звісно. Я не бачила, як ти тренувалася з Кеведо. Але цей твій випад настільки оригінальний, що в мені вже тоді починали жевріти певні підозри.

— Так, я теж сестра крові. Але я втекла, і мене не могли вистежити. А тепер вистежили. Це Гертруда з Ґданська, яка так гарно мене приймала, потім переконала залишитися в неї і допомогла увійти в жіночий образ. Ти сама ж мені про неї розповіла. Тепер вона тут.

— Так, пригадую. Тільки я імені її не знала.

— А я ще й здуру привела її до Йогана, бо наші гостинниці поки що в плачевному стані.

Я розповіла Анрієті про нашу розмову з Труді, і що вона вручила мені замовлення на аптекаря, хоча сама вона не призналася, з якою місією прибула, мовляв, замовлення їй вручать сьогодні о третій. Анрієта втупила очі у вікно й задумалась. Раптом обернулася до мене й поцікавилася:

— А запропонувала вона тобі залишитися в неї після того, як ти повідомила, що прямуєш до Львова?

— Так. Вона потім дуже детально розпитала мене про місто, про його розташування, про... — Тут я затнулася, помітивши, як Анрієта напружилася, і скрикнула:

— О, Санта Марія! Невже це буде вона?

— Ти про що?.. Труді сказала, що замовлення на принца ліквідовано. Отже, в неї інше замовлення.

— І замовленою можу бути я.

— Ти? Чого б то?

— Все через «Біблію диявола». У мене завдання її знищити, щоб не дісталась нікому. У неї може бути інше завдання: викрасти її і вивезти звідси. Але я саме сьогодні отримала листа, де мене застерегли, щоб була обережна, бо окрім Папи Римського та королеви Христини ще хтось прагне заволодіти «Біблією». А це означає лише одне: цей хтось має на меті дочекатися, коли Інквізитор переконає ґвардіана віддати йому манускрипт, а тоді уб’є Інквізитора й забере «Біблію» собі. Якщо на його шляху опинюся я, то... доведеться захищатися. Хоча я, звісно, непевна, що це буде Гертруда.

— Анрієто, коли посланець вручає замовлення сестрі, вони обмінюються гаслами? — вирішила я перейти ближче до справи.

— Звичайно. Хоча посланець не конче може бути втаємниченим. Він просто повинен вимовити кілька слів, які час від часу міняються. — Вона глянула на мене здивовано: — А що, властиво, затівається?

— Хтось випередить посланця і вручить фальшиву записку. Думаю, що це будеш ти.

— Я? Але яким чином можна випередити, якщо призначено конкретну годину?

— Не знаю. Про це вже подбає Йоган.

— Але якщо гасла встигли поміняти, то не звинувачуйте потім мене. Посланець промовить: «Aut agere aut mori»[56]. Відповідь: «Ducente Deo»[57].

Я записала гасла й запитала:

— Я ще помітила, на якому папері було замовлення для мене. Він був жовтогарячий і цупкий. Це суттєво?

— Звісно.

Вона вийняла з шухляди книжку, розгорнула її і добула з-поміж сторінок папір жовтогарячої барви.

— Це дуже суттєво. І ось іще червоний атрамент. Тільки ним можна написати ім’я. Хто це має бути?

— Йоган казав вписати вигадане ім’я.

Я наклала на папір пергамент з дірками, вмочила перо в атрамент і вписала два слова. Потім заповнила весь вільний простір навгад підібраними літерами.

— Хто це? — запитала Анрієта, уважно стежачи за моєю писаниною.

— Скоро довідаєшся, — усміхнулася я і простягнула їй записку. — А тепер ходімо до Йогана. Він просив, щоб я тебе привела.

Анрієта не сперечалася, сховала записку