Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Після нагромаджених одна на одну подяк хлопчик доклав долоню до свого серця і театрально вклонився в три сторони. Його довге волосся злітало вгору після кожного з глибоких поклонів.

- У Отця вже є досвід боротьби із загрозою, що мала схожі симптоми, - говорив хлопчик. - Того разу ми перемогли високою ціною. Тоді я був утричі меншим, ніж зараз, але мій друг зліва не дасть мені збрехати, - сказав хлопчик і вказав на настоятеля без храму.

Монах із великим ключем повернувся в бік хлопчика і покірно кивнув.

- Як красиво називається перемога рівносильна поразці? - клацаючи пальцями, запитував сам себе хлопчик. - Філіппова перемога? Або...

- Піррова перемога, - поправив хлопчика Жульєн. - Перемога в битві, яка пізніше привела Пірра до стратегічного розгрому.

- Точно! Пірр! Я чомусь запам'ятав цю фразу, пов'язуючи її з другим за величчю з македонських полководців. І водночас пропустив у розумі, що для погано освічених це помилково Пірр, а не Філіп, - виправдовувався хлопчик. - Який ти ерудований, Капітане, - з опалою сказав хлопчик. - Чому тоді ти став творцем так пізно?

- Розумний? Я? - з різким запереченням у голосі заперечив Капітан Жульєн. - Благаю мене пробачити! Я старий, це недоумство в мені бурмоче. Я більше не буду відкривати свій дурний рот. Тисяча вибачень. Я готовий прийняти будь-яке, навіть найстрашніше покарання, щоб загладити мою провину.

Вищий служитель дозволив Капітану закінчити публічне самоприниження і тільки після цього відповів йому:

- Замовкни, Капітане. Поки я прямо на цьому місці не розжалував тебе до рядового служителя!!! - голосом, що ламається, кричав хлопчик. - Я прийшов сюди побачити воїнів і немає в мене часу виховувати кретинів на кшталт тебе.

Капітан Жульєн опустив голову і плішивим чолом демонстрував вищому служителю свою покірність.

Коліна хлопчика пружинили. Його молодим м'язам, які все ще швидко розвиваються, була потрібна якась дія.

Хлопчик більше не міг спокійно стояти на стільці і зістрибнув з нього. Він почав ходити вздовж монахів, оглядаючи зброю, яку вони тримали перед собою.

- Багато хто з вас хоч і не на загальний розголос, але називають себе бойовими монахами. Я вважаю, що прийдешню загрозу необхідно усунути саме вашим втручанням, - на ходу говорив хлопчик. - Поки більшість ваших братів у храмах вечеряли винятково мирянськими милостинями, а звичайні служителі взагалі завжди задовольнялися протеїновою пастою, тільки вас Отець вигодовував справжнім м'ясом і особливим печивом. Вельми особливим печивом, - підкреслив оратор. - Утім, найкмітливіші давно здогадалися, чому ніхто з вас ніколи не мав скарг на здоров'я, а ваша фізична сила, витривалість і регенерація багаторазово перевищує людську норму. Усе це з тієї ж причини, - нагадав усім присутнім вищий служитель. - Коли монахи-послушники і відлюдники світу цього, зімкнувши руки, молилися за цей приречений світ, ви, під патронажем Отця, місяці безперервно їли Його печиво і готувалися боротися з породженнями Демонів. Породження, супутники, осколки й аватари, - собі в ніс перераховував хлопчик, - назва може варіюватися з частиною Світла, де розташовується ваш храм, але суть від цього не змінюється.

Олег згадав горбатого чорного звіра у своєму місті. Згадав виблядка, що плескав у долоні, і тінь, у якої навіть було ім'я. Він вірив пацану і кишками відчував - жоден із них не був Демоном у повному розумінні цього слова. Радше тільки часткою Демона, його крихітним аватаром.

- Усі знаки свідчать - усього через один день, - продовжував монолог хлопчик, - вам доведеться ледь не підняти себе за волосся і зіткнутися з чимось серйознішим, ніж просто дрібне породження невідомого Демона.

У бойових ченців Святого Хавкіна, бродячих ченців Святого Ігуана і майже всіх ченців храму Мари не було волосся на голові, тому, якщо сприймати пророцтво вищого служителя буквально, то піднімати себе їм доведеться за волосся на руках.

Хлопчик заворушив усіма пальцями рук у передчутті своїх подальших слів.

- Мантра стримування зірвалася! Демон на ім'я Мара скоро вирветься на свободу! Вона жадає дитячої плоті, приправленої батьківськими сльозами! - з нездоровим куражем перераховував вищий служитель. - Евакуація жителів Міста Троянд неможлива. Навіть навпаки - з моменту закінчення наших зборів моїм указом усе місто закривається на особливий "карантин", - сказав хлопчик і підморгнув на слові "карантин" одним оком.

- Але чому? - вголос розмірковував Олег.

Вищий служитель здалеку почув його неголосне запитання й моментально відреагував.

- Хіба це не очевидно? - повернувшись у бік Олега, риторично запитав хлопчик. - Усі сім'ї зі своїми дітьми мають залишитися в найближчому до Мари місті. Так уже вийшло, що це Місто Троянд, - піднімаючи плечі, зітхнув він. - Принаймні так Отець знатиме напевно - Демон Мара прийде саме сюди, ласувати північними дітками, - облизуючи губи й гладячи свій живіт, пояснював вищий служитель.

Ніхто з монахів навколо не реагував на сказане хлопчиком, не кажучи вже про його ексцентричну манеру вести розповідь. Немов подібне було нормою для передостаннього дня тижня.

- У нас уже є дорогий, але водночас дієвий метод боротьби із земною хворобою під назвою "Демон". Ви, монахи-воїни, можете стати альтернативою... - оратор чухав своє підборіддя в пошуку відповідного слова, - ви можете стати менш дорогим видом лікування.