Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

- Прошу мене пробачити, але мені потрібно поговорити з вами, — сказав Тобі з повагою, його голос був спокійним, але твердим.

Монахи миттєво зупинили свої тренування і, не вагаючись, повернулися до нього. Вони вежливо поклонилися, визнаючи його як Зберігача. Їхні обличчя виражали увагу і шану.

- Зберігач, наказуєте, — промовив один з монахів, трохи схиливши голову. Всі вони стояли в строю, готові вислухати і виконати будь-яке прохання чи наказ. Тобі відчув серйозність і зосередженість, з якими вони ставилися до його слів, і був вдячний за їхню повагу.

Настала мить тиші, коли Тобі зібрав свої думки, готуючись озвучити те, що давно турбувало його розум.

- Я шукаю наступника», — задумливо промовив Тобі, дивлячись на кожного з монахів. Його слова прозвучали з глибоким розумінням відповідальності, яку він ніс.

- Подумайте над тим, що я скажу вам, — продовжив він, його голос був спокійним, але сповненим рішучості. - Це велика ноша, і вона вимагає не тільки бойових навичок, але й знань усього світу та умінь магії. Це означає жити на самоті, і ніхто не повинен знати те, що знає Зберігач.

Тобі зробив паузу, щоб дати їм час осмислити його слова. - Пам'ятайте про це. Якщо хтось із вас вирішить прийняти цей шлях, підходьте до мене.

З цими словами він повільно повернувся і почав йти в бік свого тимчасового помешкання, залишаючи монахів у задумі. Вони залишилися стояти на тренувальному майданчику, обмірковуючи пропозицію, яку щойно почув кожен з них. Тобі знав, що обраний учень мусить бути не тільки сильним воїном, але й людиною, здатною нести важкий тягар знань і таємниць. Його кроки повільно стишувалися, поки він зникав у глибині храму, залишаючи монахів із важкими роздумами про майбутнє.

Кенджі підійшов до Тобі, який стояв на сходах храму, вдивляючись у далечінь.

"Про що задумався?" — спитав Кенджі, кладучи руку на плече Тобі.

Тобі подивився на друга і трохи посміхнувся. "Я розмовляв з бойовими ченцями, але вони поки не відповіли мені", - відповів він, зітхнувши. "Це рішення не з легень, і я розумію їх коливання."

Кенджі кивнув, розуміючи, який важкий вибір стоїть перед ченцями. Тобі трохи повагався, а потім звернувся до нього: - Я хочу з'їздити до храму Ямато, до моїх предків. Ти зі мною?

Кенджі посміхнувся, і в його очах промайнула тепла ностальгія. - Звичайно, я з тобою. Ми давно там не були. Це буде гарна нагода згадати старі часи і вшанувати пам'ять наших предків.

Тобі з подякою подивився на побратима. - Ти став мені більше за друга, і навіть більше за брата. Іноді я думаю, що було б зі мною, якби не було ти поруч, - сказав він з теплотою в голосі.

Кенджі трохи посміхнувся і відповів: - Ми пройшли через багато разом, і я радий, що можу бути поруч. Ми завжди підтримували одне одного, і це не зміниться. Що б не трапилося, ми разом упораємося.

Тобі кивнув, погоджуючись. - Тоді вперед. Треба сказати старому ченцю, що ми їдемо до храму Ямато, - сказав він, прямуючи до старшого ченця.

Коли вони підійшли до ченця, Тобі повідомив про свій намір: - Ми з Кенджі вирушимо до храму Ямато. Ми не затримаємось надовго і незабаром повернемося. 

Старший чернець благословив їхній шлях і побажав удачі, висловивши впевненість, що ця подорож допоможе Тобі знайти відповіді на свої запитання.

ХРАМ ЯМАТО

Тобі та Кенджі попрощалися зі старшим ченцем і вирушили в дорогу до храму Ямато. Їхня подорож пролягала через мальовничі рівнини та величні гори, занурюючи їх у красу японської природи.

Спочатку дорога вела через широкі рівнини, вкриті густими зеленими полями рису та дикими квітами. Сонце світило яскраво, обігріваючи землю, і теплий вітерець грав із їхнім одягом. Спів птахів наповнював повітря, і кожен вдих приносив свіжість природи. Періодично вони перетинали невеликі села, де місцеві жителі привітно махали їм, впізнаючи Кенджі та з повагою киваючи Тобі.

Поступово ландшафт почав змінюватися, і рівнини поступилися місцем пагорбам і схилам. Дорога вилася вздовж гірських струмків, шум яких гармонійно вплітався в навколишню тишу. Лісові масиви ставали густішими, і крони дерев почали приховувати їх від яскравого сонця. Іноді вони проходили через густі бамбукові зарості, де кожен крок віддавався глухою луною. У цих місцях природа здавалася ще більш дикою і незайманою, немов ховаючи давні таємниці.

Коли вони досягли підніжжя гір, дорога стала крутіша, і шлях почав вести вгору. Масивні скелі височіли навколо них, а густий ліс змінювався рідкісними деревами та чагарниками. Піднімаючись вище, вони відчували прохолодний вітер, що дме з вершин. Панорами, що відкриваються перед ними, захоплювали дух: безкраї ліси, серпантинні дороги і далекі засніжені вершини.

У міру підйому вони спостерігали, як змінюється рослинність та фауна. Іноді на шляху їм зустрічалися дикі олені, які обережно спостерігали за мандрівниками з-за дерев. Орли ширяли над ними, символізуючи велич і свободу.

Зрештою, після тривалого шляху, перед ними відкрився вид на храм Ямато. Розташований на високому пагорбі, він здавався частиною гірського краєвиду. Храм, оточений густим лісом, стояв на варті стародавніх знань та духовної сили. Тобі та Кенджі зупинилися, щоб помилуватися цим місцем, де природа та духовність зливались воєдино.

Тобі глибоко зітхнув, вбираючи свіже повітря гір і древній дух храму. Він відчув, як багаторічний тягар обов'язків і тривог поступово спадає з його плечей. Це місце, наповнене історією та спокоєм, дарувало йому почуття полегшення та внутрішнього світу.

На його обличчі з'явилася рідкісна усмішка, м'яка та тепла, яку бачив лише вузьке коло близьких йому людей. Це була усмішка людини, яка знайшла себе, яка звільнилася від тяжкості минулого і готова зустріти майбутнє з новим почуттям спокою.

Кенджі, стоячи поряд, із затаєним диханням спостерігав за цим моментом. Він рідко бачив Тобі таким спокійним, радісним і по-справжньому собою. Цієї миті його побратим здавався зовсім іншою людиною, не Зберігачем з важкою ношею, а простою людиною, що знайшла втіху і спокій. Це видовище було настільки рідкісним і дивним, що Кенджі відчув трепет у серці, усвідомлюючи, наскільки глибокими та важливими були для Тобі ці місця та їхня історія.