Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

- Тато! – відволік мене гучний дитячий крик. – Тато приїхав!

Яна і Аня кинулись прямо вперед по снігу, не боячись промочити одяг, до воріт. Я сама повинна була зійти з ганку і кинутись за ними – мало там що, дівчатка вибіжать на вулицю, а потім шукай вітра у полі! Я ж не Вітася, щоб за криками про любов до дітей забути простежити, щоб з тими дітьми нічого не трапилось!

Але ворота відчинились, і у двір дійсно зайшов Василь.

- Доброго дня, - привіталась я, навіть не знаючи, на "ти" звертатись до чоловіка Богдани чи на "ви". Ми ніколи не говорили один на один, якщо не враховувати того виступу в ролі Снігуроньки, коли він залізав на стілець і розповідав про свої досягнення. І за столом одним кілька разів сиділи, але Василь зазвичай десь ховався, щоб не потрапляти дружині на очі.

Тепер він досить мило мені посміхався, здається, радів тому, що побачив з дітьми мене, а не подругу дружини, а то й саму дружину. Можливо, якби тут стояли Даня чи Олена Володимирівна, Сергій Петрович… Та що там, будь тут будь-яка стороння людина, Василь відреагував би так само. Навіть перестав втягувати голову в плечі, і страх, що був в його очах, зник. І цей чоловік, за словами Данила, зраджував власній дружині? Ніколи б не повірила. Як на мене, якби Василь і зробив щось таке, то лише від жахливого бажання втекти подалі від Богдани.

Його то, звісно, не виправдовувало, і що там говорити – ніщо не може виправдати зрадника, - але з такою, як Дана, один на один довго не витримаєш. То треба мати ангельське терпіння, щоб спокійно виносити всі її придирки і ні разу не зірватись на крик, не дозволити собі зайвого, не розлучитись і не втекти хоч на кілька днів з родини. Так, вжитись з Богданою – то треба постаратись. Навіть за столом з нею сидіти важко, якщо чесно, я зазвичай відчувала себе останньою ідіоткою, яку ось-ось заколють виделкою.

- Доброго дня. З дітьми гуляєте, - Василь вирішив звертатись до мене на "ви", і я сперечатись не стала.

- Так, вийшла ось, - відповіла я. – Подивитись за дівчатками. Все-таки, зима на дворі…

- А у Яночки шило в одному місці, - підтвердив Василь. – А куди сестра, туди й Аня. Особливо коли треба зробити щось не те! Правда?

- Правда, - підтвердила дівчинка, здається, не розуміючи навіть до кінця, з чим вона погоджується, відповіла так, тому що її спитали. Мені Аня взагалі не здавалась неслухняною дитиною, без Яни вона спокійно сиділа б, наприклад, біля бабуся і щось малювала, або, може, й читала, якщо вміла.

Василь посміхнувся.

- На Олену Володимирівну схожі, - трохи сумно промовив він, дивлячись на доньок. – Добре, що пішли в бабусю.

Я б розшифрувала це як "добре, що не в маму", але, звичайно ж, вголос цього при дітях казати не стала.

- Вони ж виховуються в люблячій родині, - знизала я плечима. – Беруть приклад з бабусі. До того ж, багато чого згладиться з часом.

- Не все згладжується. Знаю кілька негативних прикладів.

Можливо, я теж один знала, та ще й в цій самій родині, але ділитись цим з Василем було б занадто некоректно. Крім того, я – поганий суддя. Можу бути упередженою. Можливо, я просто втомилась від того, що постійно знаходжусь зі сторонніми людьми, якими для мене були родичі Данила. Як не крути, а я навіть про свій статус з певністю говорити не можу, тому що кожного разу згадувала, що я тут лише тимчасово, просто виконую роль, яку мені запропонували. Можливо, одного разу я зможу про це забути, а сам Котовський скаже, що ті домовленості були лише кроком назустріч, але то дурні мрії, а я люблю мислити реаліями. І не фантазувати про те, що, можливо, навічно лишиться в моїй голові.

- Негативні приклади невипадкові, - промовила я нарешті, обережно підбираючи слова. – У кожної людини є свої причини поводити себе так чи інакше. Можливо, варто бути більш розуміючим, зробити перший крок, і все піде на лад? Ви ж також не були ідеальним, правда? То чого чекати того ж від інших?

- Але я переосмислив свої помилки, - відмітив Василь. – Я зробив помилку. Але якщо ми намагаємось все склеїти, може… Може, не лише я повинен старатись?

- Так, - погодилась я, - тяжко битись в стіну і не чути відповіді. Але інколи треба прикласти трошки більше зусиль, щоб все вдалось, чи не так?

Відповісти Василь не зміг – нас грубо перервали.

- Ах ти ж! – Дана вилетіла на ганок, розпелехана та зла, наче побачила щось жахливе. – Ах ти ж погань! Тобі одного чоловіка мало, ти ще й на мого оком накинула! Думаєш вкрасти батька з сім'ї! Сволота!

І вона кинулась до мене з якним наміром якщо не вдушити, то непогано так виваляти в снігу.

Аня та Яна, що до цього крутились біля нас, поспішили сховатись за спину батька. Дуже логічна реакція з боку дітей, враховуючи те, що Дана зараз більше нагадувала розлючену відьму, але… Якщо вони зараз бояться рідної матері, то що буде далі?

В будь-якому випадку, мені до того ще дожити треба!

- Даночко, - спробував заговорити Василь, коли його дружина збігла вниз по сходам і впевнено рушила до нас. – Даночко, ми просто…

- Рота закрий, - прошипіла вона, - зрадник! Дітей забирай і геть в будинок!

Василь, судячи з усього, ніколи не був дуже сміливим, тому що зараз він здригнувся, втягнув голову в плечі і повернувся до доньок.