Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

виключно мідними, хоча і називали їх статерами. Останні монети на Боспорі випущено у тридцяті роки IV ст.

Мистецтво кельтів

Геннадій Казакевич

На початку 90-х років минулого століття, напередодні підписання угоди щодо створення ЄС, було проведено кілька масштабних археологічних виставок, які мали продемонструвати історичну тяглість ідеї європейської єдності, висвітлити ті риси, що у давнину об’єднували культури й традиції народів Європи. Одна із цих виставок, під назвою I Celti («Кельти»), була проведена у Венеції 1991 року. Понад 250 музеїв з усіх куточків Європи представили на ній найкращі зразки мистецтва давніх кельтів як важливий елемент європейської цивілізаційної спадщини. Україну на цій виставці представляли предмети з колекції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького.

Ця історична Венеційська виставка стала результатом майже ста років наукового опрацювання археологами та мистецтвознавцями пам’яток матеріальної культури Західної та Центральної Європи доби античності. Термін «кельтське мистецтво» почали активно вживати у науковій літературі після появи 1901 р. монографії Дж. Р. Аллена, який простежив історію «мистецтва народів, що розмовляли кельтськими мовами» на Британських островах від петрогліфів доби бронзи до книжкової мініатюри християнської Ірландії. У середині 1940-х рр. Пол Якобсталь звузив поле дослідження до декоративно-прикладного мистецтва залізної доби й запропонував його хронологічний поділ на ранній, вальдальгесхаймський та пластичний стилі[44].

Якщо подивитися на відомі старожитності давніх мешканців Європи, то помітно, що на формування кельтського мистецтва найбільше вплинули еллінська та етруська традиції. Помітними також є мотиви скіфського «звіриного стилю». Це не є дивним, адже кельти були сусідами світу кочовиків Східної Європи (які вперто намагалися посунути свої кордони до Центральної Європи), або завдяки контактам із фракійцями, які були знайомі як із скіфським, так і з перським художнім ремеслом. Попри численні зовнішні запозичення, кельтське мистецтво залишається безперечно самобутнім та унікальним явищем світової культури.

Сучасні дослідники кельтського мистецтва здебільшого звертають увагу на його соціальну обумовленість та роль у процесі конструювання ідентичностей[45]. І це не випадково, адже майже всі об’єкти кельтського мистецтва представлені золотими та бронзовими прикрасами, коштовними предметами посуду та військового спорядження. Маючи велику кількість місцевих варіантів, латенський стиль, принаймні у деяких регіонах, виступав у ролі етногрфічного маркера, що відокремлював кельтів від некельтського населення.

Окремі зображальні мотиви слугували для визначення приналежності до певних соціальних прошарків. Наприклад, по всьому ареалу латенської культури від Атлантики до Карпат поширені стилізовані зображення пари драконів або грифонів, які прикрашали піхви кельтських мечів та металеві поясні гачки. Припускають, що саме цей орнаментальний мотив міг відзеркалювати певний соціальний статус власника предмета у воїнській ієрархії[46].

Подібне соціальне навантаження ніс на собі іще один тип предметів воїнського спорядження — короткі мечі з руків’ям у формі стилізованої фігурки людини. На теренах Європи виявлено всього близько півсотні подібних мечів, які, як вважається, виконували роль символу влади вождя високого рангу. Якщо найбільш західний зразок меча з псевдо­антропоморфним руків’ям можна нині побачити в експозиції Національного музею Ірландії у Дубліні, то найсхідніший екземпляр був виявлений Тиводаром Легоцьким у Галіш-Ловачці на Закарпатті.

Найбільшою мірою своєрідність кельтського мистецтва знайшла вияви у орнаментах на виробах з металу: фібули, браслети, шийні гривни, бронзові посудини, предмети озброєння. Типовими елементами орнаменту, який використовували творці пам’яток латенської культури були криволінійні рослині мотиви — лотоси, пальметки, тріскеле, вусики тощо. З ними органічно поєднуються елементи у вигляді літер «S», «риб’ячих пузирів», «лір», спіралей, кругів, пельт, зірочок, «косичок» тощо. Часто в орнамент майстерно вплетені зображення людських або тваринних голів.

Апогею свого розвитку латенський орнамент набуває у пластичному стилі (або так звані «стилі мечів»), поява якого ознаменувала початок середньолатенської доби й фактично збіглася з періодом розгортання кельтських походів на Балкани (перша третина ІІІ ст. до н. е.). Для пластичного стилю характерним є широке застосування гри світла й тіні, об’ємності та плавності ліній, які, переплітаючись, утворюють чудернацькі композиції. Цей стиль цілком невипадково називають ще й «стилем чеширського кота»: там, де в одному місці цілісні образи ніби розчиняються у переплетінні ліній, в іншому — випадкове, на перший погляд, нагромадження деталей утворює гротескне зображення. Кельтські майстри нерідко застосовували відомий мистецький прийом, коли один і той саме виріб, якщо розглядати його з різних ракурсів, утворював різні образи.

В Україні збереглося небагато зразків декоративно-прикадного мистецтва давніх кельтів. Зокрема, з розкопок на Галіш-Ловачці походить декоративна плакета ранньолатенського стилю, прикрашена розетками у техніці накладної скані, мідний ножний браслет із великих півкуль (Закарпатський обласний краєзнавчий музей), а також фрагмент бронзового браслету, прикрашений у пластичному стилі (Археологічний музей Ужгородського національного університету). Наприкінці 90-х років минулого століття в урочищі Челлениця (поблизу городища Мала Копаня) серед поховань дакійських воїнів було виявлено кілька предметів кельтського походження. Серед них — торквес із плетеного золотого дроту, який ще у давнину було розрубано на шматки ймовірно з ритуальною метою. Виготовлена пам’ятка була ймовірно у Північні Європі, звідки походять її найближчі аналоги.

Поодинокі знахідки прикрас у латенському стилі виявлені також на землях східніше Карпат. Це, зокрема, фібули так званого духцовського типу, фрагменти скляних та сапропелітових браслетів, прості бронзові торквеси. У Наддністрянщину та Наддніпрянщину ці речі могли потрапляти унаслідок торговельних контактів, обміну дарунками та мікроміг­рацій. Прикладом останнього шляху є кремаційне поховання у Залісся з духцовською фібулою, здійснене у посудині, форма якої наслідувала латенську кераміку.

Прикраси та інші предмети особистого вжитку у традиційних культурах, зазвичай, мали функцію апотропея (оберега), а їхнє виготовлення й використання було тісно пов’язане з обрядовими практиками. Не випадково, переважна більшість предметів декоративно-ужиткового мистецтва давніх кельтів походить з матеріалів поховань: вони були призначені для того, щоб супроводжувати людину не тільки в її земному, але й у потойбічному житті. Прикрашені латенським орнаментом речі мали використовуватися у найбільш ритуалізованих видах діяльності, як-от війна та урочистий бенкет. Виготовлення цих предметів також було тісно переплетене з магією та ритуалами. Відомо, що у давніх культурах ремесло коваля та ливарника, пов’язане зі стихіями вогню та води, зазвичай асоціюється з потойбічними силами (згадаймо бога-деміурга Гефеста у давньогрецькій міфології або образ коваля-чаклуна зі слов’янського фольклору). Кельти не становили у цьому стосунку жодного виключення. На це вказує ранньосередньовічна ірландська традиція, яка зараховувала ковалів та мідників до прошарку «людей мистецтва» разом з жерцями-друїдами та поетами.

Мистецтво давніх кельтів досить суттєво відрізнялося від того, що ми звикли називати мистецтвом зараз. «Краса» кельтських пам’яток була лише похідною від тієї ролі, яку вони відігравали у якості магічних оберегів, символів соціального статусу тощо. Одна риса кельтського мистецтва кидається у вічі майже одразу: переважна більшість його пам’яток представлена утилітарними предметами, прикрашеними абстрактним криволінійним орнаментом. Образи тварин та людей, які зустрічаються на латенських предметах, найчастіше є умовно-схематичними або гротескними. Фігуративні зображення, найчастіше у вигляді голів (зазвичай, з далекими від реалізму рисами обличчя) або частин тіл тварин та людей, здебільшого вплетені в орнамент або утворені сполученням окремих ліній в один схематизований образ. Такі мотиви притаманні насамперед пластичному стилю, однак їх можна простежити й на більш ранніх пам’ятках.

Художній прийом поєднання абстрактних ліній з елементами антропозооморфних фігур не був специфічно кельтським винаходом. Зокрема, так звані