Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

згинути від чекістської кулі — чи від одержаного вже відламка гранати, та... принаймні двоє мусить супроводжувати... Вибору нема. Прощаємося сердешно, не знаючи, чи побачимося більше. Увечері, молодший Деркач, один з „бурлаків“ і козак-мельничанин за візника — виїхали з раненим в небезпечну дорогу. Зробилося їм фальшиву посвідку, що є членами жаботинського комнезама, від існування якого залишилася лише печатка в „архіві“ Холодного Яру, та що везуть до лікарні голову комнезама, раненого підчас нападу „бандитів“ з Холодного Яру. Показувати ту посвідку представникам влади — можна хіба за п’ятьдесять кілометрів від наших околиць. Ближче — за документи мали служити револьвери й гранати, сховані під одіжжю. Могли придатися вони і дальше, навіть у самому Єлісаветграді. Різні бувають в такому положенні „збіги обставин“... „Інструкція“ була ясна кожному без слів: у випадку чого — добити отамана і самим живими в руки не датися.

-------------------------

Перемучена маршем бриґада відпочивала у Мельниках. Другого дня пополудні прибув до нашого штабу роз’їзд від загону Хмари: підстаршина і сім козаків на білих від скорої їзди конях. Чорноліський полковник алярмував Холодний Яр, щоб... рятувати степову дивізію. Блакитний, довідавшись що дорогу на Александрію загородили йому значні сили кінноти Будьонного і піхоти — змінив напрямок і повів дивізію вправо за залізницю, щоб обійти поза Знам’янкою. Сьогодні зіткнувся там з новою дивізією будьоновців і прислав до Хмари зв’язка, щоб він допоміг, відтягаючи увагу ворожої кінноти. Чорнолісці вже пішли в той район. Хмарині козаки попровадять нас, орієнтуючись більш-менш — де їх загін буде.

Але які будьоновці?! Де вони тут взялися?! Як ми виступали на Черкащину — нічого про них не було чути.

Начальник роз’їзду розводить руками:

— Вже кілька днів приходять ген поза-залізницею та їдуть потягами. Підловили ми на хуторі фуражирів — кажуть йдуть з польського фронту на врангелівський. Про замирення з поляками ще навіть не знали — видно вислали їх ще поки переговори йшли...

Переглядаємося не довіряючи власним вухам.

— Яке замирення?! Кого?! З ким?!

— Ну та поляків з большевиками. Ось вже ж і в газетах є...

Витягнув з кишені й подав нам пом’яте число „Красной звєзди“. З биттям серця ковтаємо рядки... Офіційне повідомлення про перемирря. Напрямок статей і закликів — „помиритися з поляками, щоб розбити Врангеля й Петлюру!“ Отож — факт... Ще важче ніж тоді у Чигирині, притиснув усіх тягар думки: щож дальше? Ворог розв’язує собі руки... Сама українська армія — не в силах перемогти... Що буде з нею? Що буде з нами?

Чорнота, переглянувши газету, гірко-іронічно посміхнувся.

— Шкода, що орди татарської нема... Можна б було ще одного старого союзника випробувати... Ну — та балакати будемо, як буде час. Чекаємо, отамане, твойого слова...

Петренко „обтрусився“ з задуми.

— Збирати сотні. Щоб харчів хлопці багато не набирали... Налегко...

Збірка і вимарш — заняли півгодини. Як стемніло — бриґада переходила вже залізницю за Соснівкою. Половина кінноти була в роз’їздах висвітлюючи шлях. Їдемо з Петренком, Чорнотою та Отаманенком і розмовляємо, що наш марш доцільний лише в тому випадку, як степовики вступили з будьоновцями в затяжний бій на місці й встоялися до ночі, або як вернулися в нашому напрямку. Бо як пішли, чи з боєм, чи без бою, дальше в степ — то зайшли досі далеко.

Попівночі відшукуємо Чорноліський полк на хуторах в Розумієвському лісі. Хмара зустрів нас понурий, урочисто-понурий...

— Степовиків рятувати?.. Спізнилися... Вирятувані вже, хоч і дорогою ціною...

Сівши за столом у хатині — оповідає нам перебіг подій. Коли Степова дивізія, перед полуднем, йшла вже по відкритій місцевости на Херсонщину — розвідка Чорного Ворона виявила, що збоку, просто на неї — машерує дивізія будьоновської кінноти. Безлісиста рівнина, повстанці не призвичаєні до бою з масою доброї кавалерії, майже половина із них — без рушниць...

Ясно було, що як тільки будьоновці виявлять рух повстанців і заатакують їх, маючи ще дотого сильну артилерію — може скінчитися трагічно... Зваживши це, Чорний Ворон, із своїми трьомастами на конях і тачанках — перший заатакував ворожу дивізію в руху і стягнувши на себе всю увагу близько двох тисяч кінноти — повів її, відступаючи з боєм, в протилежний від маршу повстанців бік. Хмара по прибутті зв’язка від Блакитного — поспішив услід за степовиками й переконавшись, що вони щасливо пройшли дальше в степ — повів свій загін в цьому напрямку. Десь у цій місцевости було чутно густу гарматню стрілянину. По дорозі зустрівся з полком будьоновців, що удвічі переважав силою чорнолісців. Під його нападами маневрував пару годин відбиваючись, аж поки скрився в розумієвські ліси. Увечері прийшов на цей хутір. Застав тут п’ять будьоновців — кубанських козаків, які утекли з частини, щоб приєднатися до партизанів. Оповіли, що ця сама дивізія розгромила повстанців у Лебединському лісі. Багато порубала.

Сьогодні мала бій з якимісь відважним партизанським загоном; як здогадався Хмара з оповідань — був це загін Чорного Ворона. Оточений дивізією в маленькому лісочку серед степу, в кількох кілометрах звідціль — загін Ворона геройськи боронився.

Всі атаки „засоромлених“ і роз’юшених будьоновців — були відбивані з величезними стратами в людях і конях. Тоді вся дивізійна артилерія — відкрила по тому кружлячку молодого ліса — гураганний вогонь, змішавши його з землею. Партизани вискакували гуртками, кидалися назустріч будьоновським лавам і гинули в рукопашношу бою, дорого продаючи своє життя. Кількагодинний бій з Чорним Вороном — коштував червоним третину складу дивізії. Триста вороновців — полягли всі до одного. Як оповіли будьоновці-кубанці, не багато довелося червоним і ранених партизанів добивати — самі себе добивали на очах ворога.

Забравши тільки своїх ранених, покинувши навіть убитих — дивізія пішла дальше. Будьоновці поспішають на врангелівський фронт, де має розпочатися генеральний наступ.

З розсвітом — поїдемо оглянути місця бою. В лісовій хатині нараджуємося — що робити дальше?

Місцевість на полудневий захід, стала широким шляхом, що ним пересуваються з фронту на фронт червоні частини. Нема що — мусимо нападати на них, стримувати їх рух і допомагати тим другому ворогові. Треба розіслати розвідників, щоб висвітлювати пересування частин, щоб довідатися, яким духом віє від червоних, що йдуть з того фронту, де б’ється наша єдина надія — наша армія.

Хмара висилає своїх звідунів окремо. Закликаємо з Чорнотою трьох своїх хлопців й дві дівчини до другої хати, випросивши з неї господарів. Розкладаєм на скрині мапу.

— Треба розвідати силу і боєздатність червоних частин, які з’являться на шляхах між Шполою і Єлісаветградом. Напрямок, що ним