Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

Я продовжувала шоковано дивитися на нього, але тепер з моїм відчуттям вини. Чорт, чому я не замислилась про це раніше? Тепер я не зможу сказати Лії, що я передумала - занадто пізно. Потрібно знайти альтернативу...

- Вибач, я справді не подумала про це. Я запропонувала переїхати їй ще тоді, коли ми не зустрічалися, тому не можу відмовитися від своєї пропозиції. Але, Дейве, обіцяю, що нам буде весело, і ти не пошкодуєш, що Лія цей місяць проведе з нами. І повір, у мене знайдеться час тільки для тебе, - винно говорила я, зробивши спробу обійняти його, але він не відповідав мені.

- Ну і добре, ображайся далі. Вдома теж будеш сам до себе розмовляти, - сердито мовила я, відходячи від нього, і пішла пішки на вихід з аеропорту.

Трясця, поїду додому автобусом тоді.

Але скоро знову почула знайомі слова:

- Ані, почекай!

Повільно обернувшись, побачила Дейва, який уже сам підходив до мене. Я випрямилась, очікуючи на його відповідь:

- Я не хочу починати наші перші хвилини зі сварки.

- Я теж, тому?..

- Тому, я згоден. Давай спробуємо. Може, вона скоро сама не витримає нашої компанії, і звалить?

- Дейве! - викрикнула я, легенько вдаривши його по грудях, а він розсміявся.

Але це був класний вираз, я сама ледь стримала усмішку. Хто зна, може він має рацію?

Додому ми доїхали без пригод, тому швидко зайшли у дім. Знявши верхній одяг, разом пройшли у вітальню.

- Ну що? Чим займемося? - запитала я, сідаючи на диван.

Дейв здивовано вигнув брову, почувши моє запитання, і широко усміхнувся. Всівшись біля мене, він нахилився ближче і сказав:

- Маю я одну класну ідею, але не думаю, що твій невинний мозок сприйме таку інформацію.

Я одразу зрозуміла про що іде мова і штовхнула його у плече. Він почав сміятися ще голосніше. 

Збрешу, якщо скажу, що я не хочу його, але зараз це не на часі.

- Досить вже. Я піду приготую кімнату для Лії, - піднялася з дивану я, і пішла на другий поверх.

Я планувала те, щоби її кімната була близько до моєї й тому зайшла у кімнату поруч. Вона була суто для гостей - зроблена у світлих тонах і доволі простора. Впевнена, що Лії сподобається. Я трохи прибрала там і знову спустилася на низ. 

Дейв сидів на дивані та спокійно перемикав канали на телевізорі. Ну звісно, що ж йому ще робити? Я закотила очі, сівши біля нього, та промовила:

- Я вже.

- Що вже? - запитався Дейв, не відриваючи очей від екрана.

- Вибрала їй кімнату. Поприбирала у ній, переставила деякі речі... У принципі, все.

- Молодець.

- Ти міг хоча б допомогти пересунути мені меблі, - доповнила я і кинула у Дейва подушкою, щоби привернути його увагу.

Він здивовано знизив бровами. Я не пересувала меблі, але хотіла трохи познущатися з нього. У хорошому сенсі, звісно.

- А ти б могла мене покликати на допомогу, - сказав Дейв і кинув у мене ту саму подушку.

- Ну знаєш, дівчина не повинна кликати на допомогу. Хлопець сам повинен її запропонувати. З ввічливості хоча б,  - відповіла я і знову кинула у нього подушкою.

- Ну все, ти сама напросилася! - Дейв кинув цю подушку на підлогу, а сам наблизився до мене і почав лоскотати.

- Ай, та перестань. Будь ласка, Дейве! - сміючись благала я, але він і не думав зупинятися.

Ще трохи полоскотавши мене, хлопець нарешті відступив. Не обійшлося звісно без його фірмової посмішки "я ж казав". Він взагалі знав, що я боюся, коли мене лоскочуть?

- Ти ще за це отримаєш! - пригрозивши йому, я побігла у ванну.

У око впала велика двох літрова пляшка, з якої мама поливала вазони. Хм... Я взяла її й побігла до Дейва. Він знову спокійно сидів, склавши руки. Я тихенько підійшла до нього ззаду і почала лити воду просто на його голову. Дейв різко піднявся з дивану і повернувся до мене:

- Ані, що ти робиш? - нервово прокричав він, і тоді я зрозуміла, що трохи перегнула палку...

Але здаватись не збиралася. Я продовжила розхлюпувати воду навіть тоді, коли бігла від нього. Декілька капель попало й на мене, але байдуже, він все одно отримає більше! З кухні я повернулася у вітальню і, оглянувшись, думала, що відірвалася, проте хтось торкнувся моєї спини й поки я зреагувала на це - мою пляшку встигли вирвати з рук. Я повернулася до нього обличчям, потягнувшись за пляшкою, але Дейв тримав її високо в горі, мені не дістати. Потрібно щось швидко придумати...

О, є у мене одна ідея.

Замість пляшки я носочками потягнулася до Дейва і пристрасно поцілувала його губи. Але замість перемоги, мені здається я вибрала компроміс. Він, навіть не опираючись, відповів і одною міцною рукою притягнув мене впритул, поглиблюючи поцілунок. О Боже, це було настільки фантастично, що я згадала про пляшку тільки тоді, коли Дейв сам випустив її з рук, щоби обійняти мене другою рукою. Ох, плювати вже на неї, вона й так майже пуста! Моя долоня потягнулася до його світлого волосся, і я запустила пальці у його м'які пасма. У моєму тілі горіла пожежа і, здається, не тільки в моєму...