Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 10.3

 

Спочатку Лола рахувала удари, і цифра десять була як порятунок. Але покарання повторювалося і повторювалося. Якоїсь миті вона справді випала з реальності. Розум просто не зміг перенести таке навантаження. Біль, страждання, приниження, сором, знову біль.

Спочатку її пороли часто, а ближче до кінця години вже ніхто не підходив. Але вона так і стояла, із заплющеними очима, кляпом у роті, пробкою ззаду і запаленими спиною та сідницями.

Під час перших ударів вона вся стискалася, як пружина. Зубами впивалася в кульку. Пробка палила і здавлювала анальний отвір. Потім Лола перестала фізично відчувати. А ось тепер і емоційно. Як би банально це не звучало, але з неї наче з кульки випустили повітря. Тільки ще й проткнули кілька разів, щоб напевно більше не надути. Щоб точно, до кінця, її знищити.

Нарешті Лола відчула, що з неї витягли іграшку, розстебнули кляп. Потім настала черга звільнити руки та голову. Але дівчина так і продовжувала висіти на колодках, вчепившись у них руками. Колін вона вже давно не відчувала, і боялася, що просто впаде, якщо почне рухатись.

На неї накинули якусь тканину, потім вона зрозуміла, що то халат. І чиїсь руки підняли вгору. Вона гойдалася з боку на бік, сил не було ні на що.

Але коли опустила погляд униз і побачила, чиї руки підтримують її зі спини, ніби повернулася в реальність зі стану гіпнозу. Чомусь саме вигляд його рук надав Лолі небачених сил.

Вдихнув другий подих.

Зробив із ганчір'яної ляльки бронзову статуетку.

Вона випросталася, гордо задерши підборіддя, відкинула руки, які допомагали їй стояти, щільніше запахнула халат і обернулася.

- Не торкайся до мене, - тихо, але дуже твердо поговорила, дивлячись у вічі. - Ніколи більше...

Звідкись поруч з'явилася Марина, обняла дівчину за плечі і повела в одну з душових кімнат, попередньо підхопила з підлоги пальто і сукню, що валялися.

Лола не бачила, та й не хотіла бачити, що Гордій розгублено дивився їй услід, потім зробив кілька кроків за нею, ніби намагався наздогнати, зупинити.

Але Лола не обернулася, ні на секунду не затрималася, тому чоловік так і залишився стояти, граючи жовнами, стискаючи та розтискаючи кулаки.

Всі погляди в залі були прикуті до них, стояла гробова тиша. Усі присутні, та й сам Гордій, розуміли, що це все, кінець їхнього зв'язку. Що Лолу вони більше у клубі не побачать. Половина з домінантів, які були тут сьогодні, так і не підійшли і не покарали Лолу. Мабуть, відчували неправильність того, що відбувається. Жаль, що Гордій зрозумів це тільки зараз.

Якщо Лола була винна, то він мав рацію, покаравши її. Адже ж попереджав. Тільки чомусь винним він все більше почував себе...

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно