Максим Іванович Кідрук - Не озирайся і мовчи

й припадала то на лівий, то на правий бік. Іноді одна з негнучких лап смикалася невлад із рештою — з боку це скидалося на те, що борсук намагається ступити вперед одночасно обома передніми чи обома задніми лапами, — тварина шпорталася у траві, на мить втрачала рівновагу. Спершу Марк вирішив, що борсук пересувається, неначе п’яний, але майже відразу на думку спало інше порівняння: борсук рухається, наче істота, яка ще не навчилася ходити. І хай якою божевільною здавалася ця думка, хлопець не міг позбутися відчуття, що вона наразі найкраще описує те, що він бачить.

Марк мимоволі посунувся на крок ближче до входу в будинок. Довкола котеджу валялися шматки бетону, що відкололися від цоколя, і хлопець не помітив, як наступив на один із таких. Уламок завбільшки з куряче яйце, видавши шершаве «крек!», розкришився під ногою.

Звук був негучним і змазаним, однак тварина різко зупинилася.

Марк замлів, долоні вкрила липка плівка холодного поту.

Кілька довгих секунд нічого не відбувалося, а тоді борсук перевальцем розвернувся і став до хлопця боком. Загострена морда дивилася на схід, у бік лісу, що наповзав на підніжжя гірської гряди, та хлопець чомусь не сумнівався, що заховане посеред смужки чорної шерсті око тупиться просто в нього. І це також здалося ненормальним, неправильним. Борсук — це ж не гекон, його очі розташовані в передній частині голови й повинні бути спрямовані вперед, у той бік, куди повернута морда.

У Марка затрусилися жижки. Він схопився долонями за колодку застромленого за пояс ножа — впевненості це не додало, та принаймні руки більше не тремтіли, — а тоді повільно, пробуючи не робити різких рухів, почав зсуватися до ґанку. Коли до масивних дерев’яних дверей залишалося не більше ніж п’ять метрів, борсук помчав просто на хлопця.

Марк перелякано клацнув зубами, інстинктивно висмикнув ножа, краєм леза зачепився за пояс, і ніж висковзнув із рук. Хлопець нахилився по нього й ледве не впав. Щоб устояти на ногах, мусив упертися долонями в землю. Стоячи навкарачки, він задер голову й поглянув на борсука, побілів, вирішив покинути ніж, після чого різко випростався та, картаючи себе за згаяні кілька секунд, рвонув до входу в будинок.

Борсук підіймався схилом із вражаючою швидкістю, проте шансів нагнати Марка в нього не було — надто велику фору мав хлопець. На ґанку, схопившись долонею за нагріту сонцем дверну ручку, Марк озирнувся через плече й знову подумав, що борсук біжить не так, як бігають тхори, норки чи куниці — вкрита розпушеним сірим хутром тварина галопувала, нагадуючи рухами дитинча жирафи, — а тоді заскочив до тамбуру й захряснув за собою двері. У півтемряві будинку хлопчак швидко заспокоївся та прийшов до тями. Він підступив до вікна праворуч від дверей, відгорнув фіранку й визирнув назовні. Борсук якраз вибрався на ґанок. Не пригальмовуючи, тварина кинулася до дверей, за якими щойно зник хлопець, і з розгону ввігналася в них. Марк здригнувся — будинком розлетілось глухе відлуння удару — й побачив, як борсук, перекидаючись, відкотився на траву. За мить звір незграбно зіп’явся на ноги, розбігся та вдруге наскочив на двері. Знову відлетів, знову розігнався, знову кинувся вперед. Борсук продовжував кидатися на двері так, наче не бачив їх.

За п’ятим чи шостим разом Марк опустив фіранку, позадкував до сходів, піднявся на другий поверх і тремтячим пальцем натиснув кнопку виклику. Цього разу двері роз’їхалися практично миттєво. Усе ще чуючи, як борсук б’ється об вхідні двері будинку, хлопець зайшов до кабіни й розпочав процедуру повернення.

54

Марк прочинив двері квартири, переступив поріг і, насупившись, застиг: у коридорі, за крок від входу до вітальні, стояли дід і мама. Яна того дня мала лише три уроки та за чверть по першій уже була вдома. Хлопчак спершу зиркнув на діда — Арсен ховав емоції за непроникною, скроєною із показного знеохочення й апатії маскою, та з якимось чи то сонним, чи то замріяним виглядом водив пальцями по зарослому щетиною підгорлі, — а тоді перевів погляд на маму. Вираз холодної рішучості в її очах нічого доброго не віщував. Яна розтулила рота, проте не сказала синові жодного слова: свекор непомітно обхопив і трохи стиснув її долоню.

Марк нахилився та почав розв’язувати шнурівки. Пальці все ще трохи тремтіли.

Арсен затримав погляд на побронзовілому онуковому лиці, потому, роздувши ніздрі, принюхався. Від Маркової футболки несло потом, зате від волосся та бруднуватої марлевої пов’язки — дід міг заприсягтися: той запах він ні з чим не сплутав би — виразно віяло морською свіжістю.

— Ти був не на вулиці, — ніби ненароком зронив Арсен.

Вікна квартири, що виходили на захід, раз за разом здригалися від хльостких поривів вітру, об шибки розмірено постукували краплі. До заходу сонця залишалося більше чотирьох години, але через низько навислі попеласті хмари здавалося, що вже запали сутінки. Маркові кеди були сухими. Хлопець стягнув їх і поставив обабіч килимка.

— Ні, — сказав він. — Я був у знайомого в сусідньому під’їзді.

Брехати вдавалося легко, чорт забирай, легше, ніж дихати.

Арсен відповів легким кивком.

— Чому твій знайомий не в школі? — запитала Яна.

Ще до того, як вона договорила, дід знову схопив її за руку, після чого всміхнувся — нерішучою, ніби сором’язливою посмішкою, — і звернувся до Марка:

— Ваша честь, запитання відхилено.

Яна підібгала губи, свекор не відпускав її руки. Хлопчак, тримаючись на віддалі, мовби остерігаючись, що його схоплять і продовжать розпитувати, прослизнув повз них і зачинився у своїй кімнаті. Улігшись на ліжко із планшетом у руках, зайшов у «Контакт» і надіслав Соні Марчук кілька повідомлень.

Марк 14:48

привіт!

можемо сьогодні зустрітися?

не за ліфтом, десь тут…

це важливо, я дещо бачив

Утім, Соні в мережі не було. Хлопець, сховавши ноги під себе, втупився у планшет. Навряд чи вона відповість, навіть коли прочитає, водночас згадувати про борсука у VK Марк не хотів. Коли він зникне, остаточно перебравшись до світу із застиглим сонцем, переписку у VK, безперечно, переглядатимуть, і хлопчак боявся лишати підказки про те, де його шукати.

Хлопець зиркнув на годинник у правому верхньому куті планшета. До закінчення сьомого уроку ще було шість хвилин. Потому взяв смартфон і надрукував Соні смс: «Ти ще в школі чи вже дома?» Дівчина відповіла, що за п’ять хвилин виходитиме. Марк написав, що зустріне її. Далі зіскочив із ліжка, повернувся в коридор, накинув вітрівку зі схованим у комірі капюшоном і почав взуватися. За мить за його