Джеймс Хедлі Чейз - Покладіть її серед лілій

— Це залежить від вас.

— Справді? — і я присів у крісло. — Може, ми б випили? Щось я поки що далекий від належної форми. Ви помітите, коли мої рефлекси відновляться від віскі.

Вона пройшла через усю вітальню до бару.

— Це правда, що ви сказали про скелю? — поцікавилася вона. — Досі ще ніхто на неї не видряпувався.

— Леандр переплив Геллеспонт, а Геро ж і вполовину не була така гарна, як ви[36], — сказав я безтурботно.

— То ви справді видряпалися на скелю?

Вона підійшла до мене з високим бокалом, наповненим віскі з льодом, що виглядав набагато спокусливішим, аніж вона сама, але я про це їй не сказав.

— Так, я справді це втнув, — підтвердив, беручи бокал. — За ваші чудові темні очі й за фігуру, якої я не бачив сповна... поки що.

Вона стояла поруч і спостерігала за тим, як я п’ю. Тоді запалила сигарету — рукою не менш твердою, ніж скеля, про яку ми щойно говорили. Потім вийняла зі свого чуттєвого червоного ротика сигарету і подала її мені.

Наші руки зустрілися. Шкіра її була гарячою.

— Ваша сестра тут? — запитав я, обережно ставлячи віскі на кавовий столик поруч із собою.

Морін знову уважно оглянула свій великий палець і кутиком ока зиркнула на мене.

— Дженет мертва. Вона померла два роки тому, — додала.

— Я зробив купу відкриттів відтоді, як ви вперше мені це повідали, — зауважив. — І точно знаю, що дівчина, яку ваша матір два роки утримувала в санаторії, як бранку — і є ваша сестра Дженет. То мені розповісти все, що знаю?

Вона скорчила гримаску й сіла.

— Розповідайте, якщо хочете, — мовила.

— Дещо — лише здогадки. Можливо, ви мені з цим допоможете? — запропонував я, зручніше вмощуючись у кріслі.

— Дженет була улюбленицею батька. Ви з матір’ю добре знали, що більша частина спадку дістанеться їй. Дженет закохалась у Шеррілла, котрий також знав про те, що вона успадкує великі гроші. Шеррілл був напористий, а такі чоловіки вам подобаються. У вас із ним закрутився роман, а Дженет про це дізналась і розірвала заручини. Ви з нею посварилися. Хтось із вас схопив рушницю. І саме цієї миті увійшов батько. То це ви вистрілили у нього чи це була Дженет?

Вона запалила сигарету, кинула сірник у корзину для сміття й аж потім зронила:

— Яке це тепер має значення? Ну, я — якщо вже вам так важливо це знати.

— Тоді в будинку перебувала медсестра, Ейнона Фрідлендер. Чому вона мешкала у вас?

— У матері було не все в порядку з головою, — буденним тоном сказала дівчина. — Однак мати вважала, що й зі мною не все гаразд. Тому й переконала батька, що за мною потрібен догляд, і приставила сестру Фрідлендер шпигувати.

— Сестра Фрідлендер хотіла викликати поліцію, коли ви убили батька?

Вона кивнула, посміхнувшись. Але посмішка не досягла її непроникних, холодних, вугільно-чорних очей.

— Мати сказала, що мене посадять у в’язницю, якщо випливе, що я вбила батька. А сестра Фрідлендер сама напросилася на неприємності. Тому мати відвезла її до санаторію і зачинила там. Це був єдиний спосіб змусити сестру Фрідлендер мовчати. Але Дженет почала наполягати, щоб мене теж помістили в санаторій. Натомість мати відіслала мене сюди, бо це її будинок. Дженет думала, що я перебуваю у санаторії. Потім дізналася, що це не так, але не знала точно, де я. Гадаю, тому вона вам і написала, бо мала намір попросити вас відшукати мене. Потім у сестри Фрідлендер стався серцевий напад, і вона померла. Це була чудова нагода усе владнати. Мати з Дуґласом відвезли її тіло у «Крествейз». І мати повідомила Дженет, що я хочу її бачити, але натомість запроторила в клініку. Її помістили в кімнату сестри Фрідлендер, а ту поклали у домашнє ліжко Дженет. Це був блискучий варіант, еге ж? Я зателефонувала лікареві Бьюлі, котрий мешкає поруч. Йому навіть на думку не спало, що померлою може бути не Дженет, отож, він з легким серцем виписав свідоцтво про смерть. Після цього усе пішло як по маслу. Опікуни нічого не запідозрили, і я отримала спадок.

Морін подалась уперед, щоби струсити попіл у попільничку, а потім продовжила тим самим нудним, монотонним тоном:

— Але те, що я розповіла вам про Шеррілла, — правда. Той негідник почав мене шантажувати і змусив купити йому «Дрім шіп». Покоївка Дженет також мене шантажувала, бо знала, що її хазяйка жива. А тут ще й ви з’явились. Я вважала: якщо розповім дещо вам, то це залякає Шеррілла, але він не злякався. Він хотів убити вас, але я йому не дозволила. Це була моя ідея — помістити вас у санаторій. Не думала, що ви витягнете звідти Дженет. Тільки-но я дізналася, де Дженет, то послала туди людей Шеррілла, і вони привезли її сюди.

— Убити батька Фрідлендер — також ваша ідея?

Вона гидливо скривилася.

— А що мені залишалося робити? Якби він розповів вам, що у доньки було хворе серце, то ви відразу б про все здогадались. Я запанікувала. Подумала: якщо ми змусимо його замовкнути і викрадемо папери з поліції, то ще якось виплутаємось. Але все намарне.

— То Дженет тут?

Морін стенула плечима.