Вилки Коллінз - Жінка у білому

свої дні містер Чесний? Коли містер Благодійник бажає полегшити злидні, він шукає їх по тюрмах, де в біді злочин, а не по хатинах і халупах, де в біді доброчесність. А цей англійський поет, що здобув усезагальну любов та симпатію і став найлегшою темою для сльозливих писань і зворушливих картин, — хто він? Цей милий молодик розпочав свою кар'єру з підробки й закінчив життя самогубством. Я говорю про вашого дорогого, романтичного, загадкового Чаттертона. Як ви гадаєте, котра з двох бідних, голодних швачок доб'ється успіху в житті: та, що не піддається спокусі й лишається чесною, чи та, що спокусилась легкою наживою і почала красти? Ви всі знатимете, що друга розбагатіла, обкрадаючи клієнтів,— це буде відомо всій добрій, веселій Англії, — але вона житиме в достатку, порушивши заповідь, а коли б не порушила, то померла б голодною смертю... Ходи-но сюди, моя славненька мишко! Ану, біжка! Ось я на хвилинку перетворю тебе на шановну даму. Сядь отут, дорогесенька, на моїй здоровенній долоні й слухай! Уявімо, що ти, мишко, вийшла заміж за бідняка, якого любиш, — і половина твоїх друзів жаліє тебе, а друга половина засуджує. А тепер навпаки: ти продала себе за золото чоловікові, якого не любиш, — і всі твої друзі в захваті! Священик освячує цю найпідлішу й найжахливішу з усіх людських оборудок і потім добродушно тобі усміхається за твоїм столом, якщо ти зволиш запросити його до себе на сніданок. Гей, тепер тікай швиденько! Будь знову мишкою і пищи собі. А то ще, як побудеш довше доброчесною дамою, заявиш мені, що суспільство ненавидить злочин, і тоді, мишко, я засумніваюсь, чи добре тобі служать твої очка та вушка... Ах, лихий я чоловік, леді Глайд, еге ж? У мене на язику те, що в інших на умі, й, коли всі на світі змовилися вважати машкару за справжнє обличчя, моя рука безжально зриває розмальований картон, аби всі побачили голий, страшний череп. Либонь, щоб не впасти зовсім у ваших милих очах, устану я на свої слонячі ноги та піду трохи прогуляюсь. Любі дами, як сказав ваш славний Шерідан «я йду й лишаю вам репутацію свою на згадку»[3].

Він підвівся, поставив клітку-пагоду на стіл і почав лічи ти мишей, що в ній сиділи.

— Одна, дві, три, чотири... Ох! — вигукнув він нажахано. — А де ж, господи, п'ята — найменшенька, найбіліша, наймиліша з усіх, перлина моїх мишей?!

Цієї хвилини ні я, ні Лора не були схильні до веселощів. Графів розв'язний цинізм розкрив перед нами нову сторону його вдачі, яка нас жахнула. Але неможливо було дивитися без сміху на кумедний відчай такого величезного чолов'яги через втрату такої малесенької мишки. Мимоволі ми розсміялись. Тоді мадам Фоско підвелась і вийшла, показуючи й нам приклад, з альтанки, аби дати змогу своєму чоловікові обшукати всі куточки та знайти неоціненну згубу. Ми теж вийшли слідом за нею.

Ми ще не ступили й трьох кроків, як зіркі графові очі назорили ту мишу під лавою, на якій ми досі сиділи. Він відсунув лаву, взяв маленьке звірятко в руку — й закляк навколішках, втупившись у щось на підлозі просто перед себе.

Коли він знов підвівся на ноги, руки його так тремтіли, що він насилу спромігся покласти мишу в клітку; обличчя його було мертвотно-бліде.

— Персівалю! — пошепки покликав він. — Персівалю, ходіть-но сюди!

Останні десять хвилин сер Персіваль не звертав на нас ніякої уваги. Він був увесь поглинутий тим, що своїм новим ціпком малював на піску якісь цифри, а тоді стирав їх.

— Ну, що там таке? — недбало кинув він, звільна підійшовши до альтанки.

— Ви тут нічого не бачите? — спитав граф, нервово схопивши його за комір однією рукою, а другою показуючи туди, де щойно знайшов свою мишу.

— Бачу тільки сухий пісок, — відказав сер Персіваль, — а посередині брудна пляма.

— Це не бруд, — прошепотів граф, зненацька вхопивши сера Персіваля й другою рукою за комір і не помічаючи від хвилювання, що трусить його. — Це кров!

Хоч як тихо вимовив він це слово, а Лора, що стояла досить близько, розчула його і з жахом глянула на мене.

— Дрібниці, люба, — сказала я. — Тут нічого лякатись. Це просто кров однієї приблудної собаки.

Всі вражено обернулись і втупилися в Мене з німим запитанням.

— Звідкіля ви це знаєте? — перший спитав сер Персіваль.

— Того дня, коли ви прибували з-за кордону, я знайшла тут собаку. Бідолашка заблукала, і ваш лісник її підстрелив.

— Чия це була собака? — допитувався сер Персіваль. — Чи не одна з моїх?

— Ти спробувала врятувати собачку? — стривожено спитала Лора. — Правда, ти хотіла врятувати її, Меріан?

— Так, — відповіла я. — Ми з економкою зробили все, що могли, але рана була смертельна, й собачка здохла на наших очах.

— Чия ж то була собака? — з легким роздратуванням перепитав мене сер Персіваль. — Одна з моїх?

— Ні, не з ваших.

— Тоді чия ж? Економка впізнала собаку?

Цієї хвилини я згадала економчині слова, що місіс Катерік не хотіла, щоб сер Персіваль довідався про її відвідини Блеквотер-Парку, й завагалася: чи не краще змовчати? Але, поспішивши розвіяти загальну тривогу, я сказала вже забагато — відступати було пізно. Аби не будити зайвих підозр та не наробити гіршого, я мусила тільки відповідати, не думаючи про наслідки.

— Так, — сказала я. — Економка впізнала собаку. Вона сказала мені, що то собачка місіс Катерік.

До цієї хвилини сер Персіваль стояв посеред альтанки, разом із графом Фоско, а я відповідала йому з порога. Ледве з моїх уст злетіло ім'я місіс Катерік, як він грубо відштовхнув графа й став переді мною віч-на-віч за порогом альтанки.

— Як довідалася економка, що то була собака місіс Катерік? — спитав він, дивлячись на мене спідлоба, та так пильно й понуро, аж я здивувалась і розсердилась.

— Вона впізнала її, — спокійно відповіла я. — Місіс Катерік приводила собачку з собою.

— Приводила з собою? Куди приводила?

— Сюди, до цього дому.

— Якого дідька треба було місіс Катерік у цьому домі?

Тон, яким він поставив це запитання, був навіть образливіший, ніж самі слова. Я мовчки відвернулася від нього, даючи йому наздогад, що засуджую його нечемність.

Цієї ж миті важка графова рука заспокійливо лягла на плече серові Персівалю, і медоточивий графів голос благально мовив:

— Мій любий Персівалю! Тихіше! Тихіше!

Сер Персіваль